Історія рідного краю 10 клас (Хмельницька область)

Автори і упорядники:

Бабич Валерій Віталійович,  вчитель-методист історії  Красноставської ЗОШ І-III ступенів.

 Бабич Світлана Валеріївна , вчитель історії Чемеровецького НВК №1 «ЗОШ І-ІІІ ступенів, ліцей та МНВК»

Рецензент:

Колодій Валентина Всеволодівна – методист суспільних дисциплін Чемеровецького районного  методичного кабінету

Схвалено для використання в навчально-виховному процесі на засіданні ради районного методичного кабінету відділу освіти, молоді та спорту Чемеровецької райдержадміністрації (протокол  №2 від 11.02.2014 року)

ПЕРЕДМОВА    

Потреба людини у пізнанні своєї землі протягом віків сформувала науку краєзнавство. Одне з провідних місць у краєзнавчій пошуковій роботі здавна належить історичному краєзнавству, науці що досліджує історію кожного окремого села чи міста, незалежно від того яким є їх площа чи населення, незалежно від того відбувалися там події загальнодержавного масштабу чи тривало звичайне буденне життя, вивчає людей які своєю самовідданою працею возвеличували нашу країну.

Головною рисою викладання сучасного краєзнавства є урізноманітнення нових форм та методів роботи. Активна праця вчителя та учня над переосмисленням спадщини своїх попередників та відновлення історичної правди у висвітленні минувшини регіонів країни.

Даний посібник укладено з метою:

-   поглиблення знань з історії та культури Хмельниччини;

-   викликати інтерес учнів до історії краю як складової історії України та світової історії;

-   виховання в підростаючого покоління шани, поваги і любові до історії малої Батьківщини;

-   виховувати почуття патріотизму та гордості за український народ, який зумів зберегти притаманні йому особливості мови, культури та побуту;

-   виховувати толерантне ставлення до різних оцінок історичних подій та осіб;

-   виховувати толерантне ставлення до національних меншин, що проживають в нашому краї.

В даному збірнику використано матеріали з історії рідного краю, періодичної преси та документи, вірші українських і подільських поетів. Хронологічними  рамками даної роботи є період від початку ХХ ст.до початку Другої світової війни.

Автори висловлюють надію, що видання стане у пригоді та допоможе досягти сумлінної, плідної співпраці вчителя і учнів. А отримані знання, згодом, допоможуть учням самореалізуватися, самостійно мислити, приймати важливі рішення, розв’язувати складні життєві проблеми.

Календарно-тематичне планування

Історія рідного краю

10 клас

№	Дата	Зміст заняття	Примітки
1		Вступ. Завершення переходу подільських земель до індустріального суспільства. Суперечливі процеси модернізації суспільного та повсякденного життя. Перші кроки до радянізації
Тема 1. Наш край на початку ХХ ст.
2		Розвиток промисловості на Поділлі. Цукрові заводи та будівництво залізниць.
3		Поділля як сільськогосподарський край в Російській імперії
4		Народницький рух на Поділлі 1905-1907рр. у краї.
5		Робітничий рух на Поділлі 1905-1907рр. у краї.
6		Політичні партії та їх діяльність на початку ХХ ст.
7		Урок узагальнення
Тема 2. Наш край в роки Першої світової війни.
8		Перша світова війна  і Поділля.
9		Особливості національного руху в краї.
10		Поділля у двох революціях.
11		Наш край в часи правління Центральної Ради, гетьманщини і Директорії.
12		Події громадянської війни в краї. Поділля прикордонний край.
13		Урок узагальнення
Тема 3. Культура рідного краю на поч. ХХ ст.
14		Література на Поділлі. М.М.Коцюбинський. Лікар і письменник М.П.Левицький.  М.Годованець, І.Кулик.
15		Краєзнавець І.О.Щиповець. Богослов і славіст І.О.Євсеєв.  Просвітницький рух на Поділлі. Кам'янець-Подільська «Просвіта» . Кость Солуха. ІІ філія у Могилеві. Ю.Й.Сіцінський.
16		Заснування Кам'янець-Подільського Державного університету. М. Драй-Хмара, М.Грушевський на Поділлі. Бібліотеки-читальні у Кам’янці, Дунаївцях, Брацлавщині, Проскурові. Гімназії у Кам’янці, Жванці.
17		Сінематограф. Кінотеатри в Кам'янці, Вінниці, Проскурові. Відкриття шкіл для польських, єврейських дітей. Театр у Кам'янці-Подільському. Й.Стадник.
18		Газети на Поділлі. Лікнепи. Робітфаки. Технікуми. Клуби, сільбуди, хати-читальні. Розвиток художньої самодіяльності. Пролетарський театр. Літературний альманах «Буяння»
Тема 4. Наш край в умовах нової економічної політики.
19		Індустріалізація краю та розвиток промислових підприємств.
20		Антиколгоспні виступи. Форми виступу селян. Зміна практики проведення колективізації.
21		«Українізація». Кампанія з ліквідації не писемності дорослих.
22		Релігійне життя в краї.
23		Урок узагальнення
Тема 5. Голод 1932-1933рр. на Поділлі.
24		Причини та привід, що породили голодомор.
25		«Червоні мітли» - довірені посланці партії.
26		Наслідки та масштаби голодомору в краї.
Тема 6. Наш край з кінця 30-х років до початку Другої світової війни.
27		Політичні репресії.  Таємна інструкція «Про чистку прикордонних округів»
28		Особлива жорстокість сталінських репресій на Поділлі як у прикордонному краї.
29		Вивезення подільської молоді на шахти Донбасу, виселення жителів краю в інші райони Радянського Союзу.
Тема 7. Культура краю в передвоєнний період.
30		Розвиток освіти та ліквідація неписемності.
31		Клуби, будинки культури в селах. Кінопересувки.
32		Розстріляне відродження.
33		Розстріляне відродження.
34		Урок узагальнення

Урок 1

ТЕМА УРОКУ: Вступ

МЕТА УРОКУ: з’ясувати завдання і структуру курсу; ознайомити учнів з джерелами вивчення новітньої історії Хмельниччини, додатковою навчальною літературою з курсу та електронними ресурсами;охарактеризувати становище краю на початку ХХ століття – 1939р.; розкрити особливості розвитку краю, як аграрно-індустріального краю; викликати інтерес до вивчення минулого малої Батьківщини.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

ХІД УРОКУ:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Ознайомлення учнів з завданнями та структурою курсу

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Епіграф: Історії ж-бо пишуть на столі

Ми ж пишемо кров’ю на своїй землі

Ми пишемо плугом, шаблею, мечем

Піснями і невільницьким плачем

Ліна Костенко

Потреба людини у пізнанні своєї землі протягом віків сформувала науку краєзнавство. Одне з провідних місць у краєзнавчій пошуковій роботі здавна належить історичному краєзнавству, науці що досліджує історію кожного окремого села чи міста, незалежно від того яким є їх площа чи населення, незалежно від того відбувалися там події загальнодержавного масштабу чи тривало звичайне буденне життя, вивчає людей які своєю самовідданою працею возвеличували нашу країну. І кому як не нам їхнім нащадкам берегти пам'ять про наших предків і передавати її наступним поколінням.

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План

1. Завершення переходу подільських земель до індустріального суспільства.

2. Суперечливі процеси модернізації суспільного та повсякденного життя.

3. Перші кроки до радянізації

Варіанти проведення: шкільна лекція, евристична бесіда

- Що вам відомо про життя в нашому краї в 1 пол. ХХ ст.?

- Яким було життя вашої родини в даний період?

- Від кого ви дізналися про ці події?

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Варіанти проведення: «одна фраза» - одним реченням висловити думку щодо життя краю в першій половині ХХст., «мікрофон»

-           Охарактеризуйте становище нашого краю в першій половині ХХ ст.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

VIІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати конспект

Підготувати повідомлення «Розвиток промисловості на Поділлі»

Матеріали до уроку

1. Після скасування кріпосного права в Росії, в тому числі й Поділлі, збереглися пережитки феодально-кріпосницьких відносин. Сам факт ліквідації кріпосництва не приніс селянам повного рівноправ’я. Слід зазначити, що після реформи селяни мали в своєму розпорядженні менше землі, ніж до 1861 р. та ще повинні були сплачувати викупні платежі.

Реформа 1861 р. на Правобережній Україні мала особливість. Уряд намагався привернути на свій бік українських селян і роздавав їм наділи на 18% більше, ніж вони мали до 1861 р. Незважаючи на це, селяни втрачали на дуже завищених цінах, які вони змушені були платити за землю. При проведенні реформи поміщики забрали собі найкращі землі, залишивши гірші селянам. На Поділлі, як і в Україні, велика частина селянства залишилась без землі.

Промисловість на Поділлі розвинута була досить слабо. Щодо наявності на Поділлі великих підприємств, то до кінця ХІХ ст. вони зовсім були відсутні й з’явились лише в 1902 р., маючи 8,2% робітників, водночас у Росії на великих підприємствах було зайнято 32% робітників. Згідно з переписом населення 1897 р. загальна кількість робітників Поділля становили дві основні категорії: торгово –промислові робітники – 25,863 тис. і не торгового - промислові (тобто сільськогосподарські) – 113,199. З розвитком капіталістичних відносин зростала кількість заможних селян за рахунок зубожілого селянства, яке поповнювало ряди сільськогосподарського і промислового робітництва.

На Поділлі головним чином була розвинена харчова промисловість, особливо, цукроваріння. У 1909 р. на Поділлі із загальної кількості робітників (37970) на підприємствах, що займалися переробкою рослинних продуктів, було зайнято 32 894 робітників, на цукрових заводах 22 981, борошномельних підприємствах – 6 438 і на винокурних заводах – 1 216 робітників.

На Поділлі сільські підприємства переважали кількісно міські більше, ніж у 7 разів, а сільськогосподарські робітники – більше, ніж у 10 раз. У 1912 р. в містах було 56 підприємств, в них робітників – 2 337; в сільській місцевості – 427 підприємств з кількістю робітників – 2 5269.

Можна вважати, що сільське господарство Поділля мало капіталістичний характер. Тут переважало велике землеволодіння із значним застосуванням машин і найманої праці, ніж в Полтавській, Чернігівській і Харківській губерніях, де земля переважно знаходилась у дрібних власників

3.  27 лютого 1917 року у Петрограді відбулася демократична революція. Значну роль в ній відігравали українці. "Здається, жодна група громадянства Росії не прийняла з таким щирим серцем, з таким чуттям радості і легкості, з таким не підміненим ентузіазмом Велику Російську революцію, як українство", - згадував пізніше Володимир Винниченко. Сказане повною мірою стосується і подолян, і волинян.

У Києві утворюється Центральна Рада. Але ні Тимчасовому уряду в Петрограді, ані Центральній Раді у Києві не вдалося зосередити у своїх, руках реальної влади на Поділлі. В умовах революції влада у краї перебувала у перехідному стані. Тут за неї боролися різноманітні організації та установи. Проте найбільш реальними претендентами на місцеву владу весною 1917 року виявились громадські виконавчі комітети, інститут комісарів Тимча­сового уряду та ради. До того ж своєрідність становища, що складалося на Поділлі 1917 року, полягала у тому, що поблизу проходила лінія фронту і наш край був наводнений військами. Звичайно, що в такій ситуації цивільна влада була обмежена військовою, але й остання часто втрачала контроль над частинами, які швидко анархїзувалися й практично не підкорялися жодним органам влади. Солдати підштовхували місцевих селян рубати державні та поміщицькі ліси, грабувати панські економії, цукрові заводи, фабрики. Величезна хвиля анархії захлеснула Поділля.  Подільський губернський комісар Степура писав у Київ: "Вся губернія вкрита загонами розбишак-солдатів та селян, які послідовно чинять погроми міст і містечок".

Урок 2

ТЕМА УРОКУ: Розвиток промисловості на Поділлі.

МЕТА УРОКУ: охарактеризувати розвиток промисловості на Поділлі на поч.. ХХ ст.; розкрити особливості розвитку краю, як аграрно-індустріального краю; викликати інтерес до вивчення минулого малої Батьківщини.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

ХІД УРОКУ:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План

1.       Розвиток промисловості на Поділлі.

2.       Цукрові заводи

3.       Будівництво залізниць.

Варіанти проведення: повідомлення учнів, міні-лекція з використанням карти, робота в малих групах (проаналізувати наведені показники і зробити висновки), робота з матеріалами періодичної преси (- Опрацювати статтю і скласти тезисний конспект)

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Варіанти проведення: фронтальна бесіда

-           Які галузі промисловості були найбільш поширеними на Поділлі  на поч. ХХ ст.?

-           Чим це було викликано?

-           Яке значення мало будівництво залізниць для розвитку краю?

«незавершені речення»

-           Провідну роль на Поділлі відігравала…

-           Центром суконної промисловості краю було містечко…

-           В усіх повітах губернії були поширені виробництва ткацьке, кожухарське…

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

VIІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати конспект

Підготувати повідомлення «Розвиток сільського господарства на Поділлі на поч. ХХст.»

Матеріали до уроку

1. У містах і селах краю все більшої ваги набувало фабрично-заводське виробництво. Провідну роль на Поділлі відігравала цукрова промисловість. Якщо у 1861 році тут працювало 32 цукроварні, то 1895 їх нараховувалось 52. Другою важливою галуззю було ґуральництво. На початку XX століття ґуралень на Поділлі було 79. Третє місце за , кількістю валової продукції посідала борошномельна промисловість. За тридцять пореформених років кількість млинів зросла з 2700 до 3600. Половина з них були водяними, 1500 - вітряними, 56 - паровими.

Центром суконної промисловості краю продовжували, бути Дунаївці. Тут на початку XX століття діяло близько двох десятків суконних фабрик. У Південно-Східній Волині значного розвитку набуло паперове виробництво. Понінківська фабрика була найбільшою в Україні. 1914 року тут працювало 857 робітників. Продукція фабрики користувалася великим попитом, її неодноразово нагороджували медалями на міжнародних виставках. Крім цього, діяли невеликі папірні у Славуті та в селі Михля Ізяславського повіту, які виготовляли переважно так званий "цукровий" папір, який використовувався для пакування цукру.

На початку XX століття з'являються підприємства з виготовлення і ремонту сільськогосподарської техніки: віялок, соломорізок тощо, а також ливарно-механічні заводи у Проскурові, Кам'янці-Подільському, Дунаївцях, Шепетівці.

Провідну роль на Східному Поділлі відігравала цукрова промисловість. 1861 року тут працювало 32 цукрозаводи, у 1895 р. їх діяло вже 52. Другою важливою галуззю промислового виробництва було ґуральництво. На кінець сторіччя ґуралень тут налічувалося 79. З тридцять пореформених років число млинів у губернії зросло з 2700 до 3600. З них половина були водяними, 1500 - вітряними, 56 - паровими. Третя важлива галузь промисловості борошномельна. В цей час у Дунаївцях, Городку, Проскурові виникають підприємства по виготовленню й ремонту сільськогосподарської техніки (віялок, млинів, соломорізок тощо). З явилися й ливарно-механічні заводи (Проскурів, Дунаївці, Кам'янець). Розвивалася суконна промисловість.

Інші галузі промисловості розвинуті були значно слабше. Серед них слід назвати такі як добування корисних копалин, варіння пива, насінництво цукрових буряків, виробництво тютюну, шкіри, сірників, консервів, крохмалю, паперу. Пізніше було відкрито чимало дрібних підприємств військового значення. Особливо багато з'явилося їх у м. Вінниці. Тут же ще 1880 року стало до ладу одне з найбільших металообробних підприємств губернії - завод «Молот». В 1912 році закінчилося будівництво великого на той час підприємства хімічної промисловості - Вінницького суперфосфатного заводу та взуттєвої фабрики «Ястреб».

У пореформені роки зросла кількість кустарів-ремісників. Ткацьке, кожухарське, шевське, столярне, ковальське виробництво були поширені в усіх повітах губернії. Славилися й вироби подільських гончарів.

Переважна більшість підприємств являла собою невеликі майстерні, хоч формальна статистика відносила їх до фабрично-заводських підприємств.

Промисловому піднесенню сприяло залізничне будівництво. З 1898 до 1914 року було прокладено залізницю, яка зв'язала Кам'янець-Подільський з Проскуровом, а відтак з іншими регіонами країни.

Індустріалізація краю супроводжувалася надмірним визиском робітників. Робочий день на фабриках, заводах тривав від 12 до 14 годин, а на деяких - 16-18 годин на добу. За виснажливу працю робітники отримували копійки. Середня плата за 25-26 робочих днів на суконних фабриках, механічно-ливарних, цукрових заводах не перевищувала 7-10 рублів, а на невеликих кустарних підприємствах, майстернях - 6-6,5 рублів на місяць. Заробітна ж плата директора чи якогось іншого вищого службовця тут дорівнювала зарплаті 100-120 робітників. На підприємствах не було охорони праці, внаслідок чого багато робітників ставали каліками. Більшість з них жили в тісних, холодних і брудних дерев'яних бараках, де спали позмінно. Не легше жилось і робітникам інших галузей.

2. На Поділлі головним чином розвинена харчова промисловість і особливо цукроваріння. У 1909 р. на Поділлі із загальної кількості робітників (37970) на підприємствах, що займалися переробкою рослинних продуктів, було зайнято 32 894 робітників, на цукрових заводах 22 981, борошномельних підприємствах - 6 438 і на винокурних заводах - 1 216 робітників.

Виробництво цукру в Російській імперії в 1893-94 рр. (тис. пудів)

Київщина	19354,8
Поділля	8928,5
Харківщина	4253,2
Курщина	2557,4
Волинь	1824,6
Чернігівщина	814,2
Тамбовщина	443,4
Вороніжчина	329,8
Полтавщина	208,6
Тульщина	139,6
Бассарабщина	122,1
Орловщина	97,2
Самарщина	39,5
ВСЬОГО	30112,9

3. («Є Поділля»)На початку ХХ ст. військове міністерство Російської імперії вирішило прокласти залізницю з Шепетівки до Проскурова.

 Але швидко «передумало», бо почалася російсько-японська війна. Після неї проект відновив представник Подільської губернії у Державній Думі, наш земляк граф Олександр Потоцький. Сто з гаком років тому через Шепетівку пролягав лише один залізничний шлях − з Козятина до Ковеля. Великого землевласника Подільської губернії графа Потоцького це не влаштовувало, адже до губернського центру (Кам’янця-Подільського) щоразу доводилося труситися в тарантасі.
Відтак, граф вирішив дати «друге життя» проекту побудови залізниці до Проскурова, який ще 1900 року розробили фахівці під керівництвом військового міністра Олексія Куропаткіна. Для цього скористався службовим становищем у Петербурзі, адже частенько засідав там у Державній Думі.
Один з департаментів цього представницького органу, а також Рада міністрів до ідеї графа створити акціонерне товариство зі спорудження залізниці Шепетівка-Проскурів поставилися з розумінням. Лише голова Ради міністрів Петро Столипін повівся дивно − заявив, що йому не подобається польське прізвище «Потоцький», тому слід обмежити участь у товаристві осіб неросійського походження. Зрештою, статут новоствореної компанії Рада міністрів доручила скласти міністру шляхів сполучення Сергію Рухлову. Але він «перебавив куті меду» − заявив, що в АТ поляків та євреїв не допустить узагалі. Спалахнув скандал.
Граф Потоцький пішов «зондувати грунт» до свого доброго знайомого Сергія Вітте:
− Який у нас дивний міністр шляхів сполучення, − сказав пану Вітте наш земляк, − Виявляється, він хоче не обмежити, як вирішила Рада міністрів, участь неросіян в акціонерному товаристві, а взагалі заборонити їм належати до нього. На моє запитання: «Ваша високосте, чи знаєте Ви Подільський край? Може, судите про нього за неправильними джерелами?» пан міністр відповів: «Ні, адже я там служив помічником наглядача Летичівської в’язниці». На це, − підсумував граф Потоцький, − я зауважив його високості, що він, вірогідно, добре взнав клієнтів того закладу, яким керував, але аж ніяк не мешканців Подільського краю загалом».
Проте дуже швидко Петро Столипін змінив гнів на милість, бо порадився з батьком дружини − гофмейстером Дмитром Нейгардтом. Той розтлумачив своякові, що Потоцький − «хороша людина», яка до того ж одружена з донькою генерал-ад’ютанта самого німецького імператора Вільгельма ІІ-го.
Таким чином, наприкінці 1910 року до проекту Олександра Потоцького допустили осіб усіх національностей і дали «зелене світло». Петербурзькі концесіонери на чолі з Бернатовичем вирішили споруджувати «Подільську дорогу» з Кам’янця-Подільського до Шепетівки як частину гігантського залізничного «Слов’янського шляху», який зв’яже Адріатичне море з Петербургом і Москвою.
«Будівництво цього шляху, − нагадувала своїм читачам у редакційній статті газета «Подолія» 15 грудня 1910 року, − який, крім того, проріже біля міста Старокостянтинова запроектований «Індійський шлях» (про нього так багато нині розмов: Варшава − Дубно − Старокостянтинів − Умань − Джанкой − Керч − Батум − Тегеран) для нашого краю матиме величезне значення. Всі товари, що раніше йшли до Центральної Росії зі Середземного моря через Чорне і Одесу, підуть по прямій через Румунію і далі по Росії: Кам’янець-Подільський − Проскурів − Шепетівка − Новоград-Волинський − Жлобин − Петербург».
Уже наприкінці 1910-го залізничні інженери обстежили місця прокладання колії біля Проскурова. Залізниця між нашим теперішнім обласним центром і Шепетівкою будувалася під керівництвом інженера Південно-Західної залізниці Клавдія Немішаєва − до речі, автора знаменитого вислову «Кадри вирішують все». Повноцінний рух пасажирських і товарних поїздів на цьому відрізку розпочався наприкінці 1913 року.

Урок 3

ТЕМА УРОКУ: Поділля як сільськогосподарський край в Російській імперії

МЕТА УРОКУ: охарактеризувати розвиток аграрного сектору на Поділлі на поч. ХХ ст.; розкрити особливості розвитку краю, як аграрно-індустріального; викликати інтерес до вивчення минулого малої Батьківщини.

Тип уроку: комбінований

ХІД УРОКУ:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Проблемне запитання: - Як позначилося на розвиткові краю переважання сільськогосподарського виробництва?

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Варіанти проведення: фронтальне опитування

-           Які галузі промисловості були найбільш поширеними на Поділлі  на поч. ХХ ст.?

-           Чим це було викликано?

-           Які галузі сільського господарства розвивались на Поділлі?

«одна фраза» - Одним реченням охарактеризуйте розвиток промисловості на Поділлі на початку ХХст.

ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План

1.       Становище сільськогосподарської галузі краю

2.       Столипінська аграрна реформа та її особливості на Поділлі

Варіанти проведення: шкільна лекція, повідомлення учнів, робота з документами, робота в групах – визначити:

1 група – позитивні; 2 група – негативні наслідки столипінської реформи для розвитку сільськогосподарської галузі краю.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Варіанти проведення: «мозковий штурм» - відповіді на проблемне запитання уроку.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

VIІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати конспект

Підготувати повідомлення «Народництво на Поділлі»

Матеріали до уроку

1. На початку XX ст. наш край був аграрним регіоном царської Росії. У сільському господарстві було зайнято на Поділлі 75%, а на Волині - 77% всього населення. Цьому сприяли чудові кліматичні умови лісостепової зони. Майже всі повіти мали родючі орні землі, багаті луки, пасовища, розгалужену систему річок, серед яких виділялися Дністер та Південний Буг. Хоча в цілому розвиток сільського господарства характеризувався тими ж процесами, що відбувалися в усій країні, він мав ряд особливостей.

Найголовніша з них - наявність великого поміщицького землеволодіння зі значними площами технічних культур, насамперед цукрових буряків. 2 090 поміщиків Подільської губернії., володіли майже половиною земельних угідь. По-друге, селянство краю страждало від малоземелля. Земельний наділ на одну особу чоловічої статі у Подільській губернії становив півтора десятина. Цей показник був чи не найнижчим у тодішній Російській імперії (Європейській частині Росії один селянській двір мав у середньому 7,15 дес. землі). Практично на одну душу селянського населення краю припадало 0,73 дес. землі. Такі мізерні наділи не могли забезпечити їх власникам навіть прожиткового  продовольчого  мінімуму.  З  метою зменшення аграрного голоду царська адміністрація практикувала переселення селян у малозаселені райони упродовж 1896-1916рр. з Подільської губернії до Сибіру і Далекого Сходу переселилось 85 200 осіб". Проте даний захід не міг пом'якшити проблему безземелля у краї. Для Подільської губернії характерним було велике дворянське землеволодіння. Кількість поміщицьких маєтків, що перевершували 500 десятин землі, тут виявилася найбільшою з усіх 9 губерній України. Серед місцевих дворян-поміщиків було багато магнатів, які володіли колосальними латифундіями землі. У переважній більшості це були польські магнати, що здавна захопили родючі українські землі, решта - російські та українські поміщики, німецькі барони та інші великі землевласники.

Зовсім в інших умовах знаходилася переважна більшість селянських господарств. В середньому на одне селянське господарство припадало 3,7 десятин землі. Мізерність цієї площі стає особливо очевидною, коли звернутися до такого загальновизнаного положення, що 8 десятин на двір, а таких дворів було більше половини в Європейській частині Росії, зовсім недостатньо для утримання сім'ї.

Процес зубожіння селянства ще яскравіше виявлявся в тому, що понад 64% селян губернії не мали ніякої робочої худоби і більше 60% - потрібного для сільського господарства реманенту. Селяни змушені були йти в кабалу до поміщиків, щоб відробити борг за коней чи волів, відробити з процентами позичений у період голодної зими хліб тощо. Так, розвиток капіталізму на селі переплітався із старими, феодальними формами гноблення селянства.

Низький рівень агротехніки в бідних селянських господарствах, відсутність або нестача добрив, користування примітивними знаряддями праці (дерев'яні плуги, борони тощо ) - все це призводило до виснаження землі та низьких врожаїв. А це в свою чергу було причиною досить частих голодних років, що супроводжувалося епідеміями хвороб. Багато селян Поділля змушені були покидати рідні домівки, шукати заробітки на цукроварнях та інших підприємствах, переселятися на окраїни імперії.

2. Здійснення земельної реформи в подільських та волинських селах було покладено на губернські та повітові і землевпорядні комісії. Упродовж 1906-1907 років у Волинській та Подільській губерніях було створено по 12 землевпорядних комісій. У зв'язку з тим, що на багатьох волосних сходах селяни відмовлялися вибирати своїх представників до повітових комісій і для прискорення їх створення, Столипін направив у Подільську губернію помічника керуючого земельним відділом Міністерства внутрішніх справ професора Л.П. Петражицького і чиновника з особливих доручень В. Водиско. У підсумку діяльності комісій землевпорядні роботи було проведено для 185 583 господарств Волинської губернії, а в Подільській -73 060 господарств. У результаті на Волині з'явилося 49 091, а на Поділлі -11 597 одноосібних господарств. Цим самим було реалізовано право селян на виділення своєї частини общинної землі в особисту власність єдиним масивом, що створювало передумови для більш ефективного госпо­дарювання.

Якщо землевпорядні комісії брали на себе, так би мовити, технічний бік реалізації аграрної реформи, то Селянський поземельний банк повинен був надавати фінансову допомогу всім бажаючим розширити розміри свого землеволодіння. Банк, здійснюючи купівлю з наступним продажем їх селянам за пільговими цінами, сприяв цим самим швидкому розвитку фермерських господарств. Лише 1910 року на землях, куплених банком у Подільській губернії, було створено 273 нових хуторів. Всього на І січня 1916 року на Поділлі виникло 23 364 хутори і 46 845 відрубів і загальною площею 303343 дес. землі, з яких 75% було створено на землях сільських громад.

Останній перед більшовицьким переворотом сільськогосподарський перепис у 1916 р. засвідчив, що у Волинській губернії 290 648 селянських господарств засівали 884,2 тис. дес. землі, тоді як поміщики - 200,5 тис. дес; у Подільській - 573 687 селянських дворів засівали 1198,8 тис. дес, а поміщики - 583,3 дес. землі.

Урок 4

ТЕМА УРОКУ: Народницький рух на Поділлі 1905-1907рр. у краї.

МЕТА УРОКУ: охарактеризувати народницький рух на Поділлі на поч. ХХ ст.; розкрити особливості народницького руху на Поділлі; викликати інтерес до вивчення минулого малої Батьківщини.

Тип уроку: комбінований

ХІД УРОКУ:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Варіанти проведення: фронтальне опитування

-           Які галузі промисловості були найбільш поширеними на Поділлі  на поч. ХХ ст.?

-           Чим це було викликано?

-           Які галузі сільського господарства розвивались на Поділлі?

ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План

1. Поширення народництва на Поділлі

Варіанти проведення: шкільна лекція, повідомлення учнів, робота з документами

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Варіанти проведення: «снігова куля» - перший учасник гри називає імя, поняття або подію, які стосуються теми уроку. Це слово повторює наступний учасник і називає інше. Зрештою утворюється довгий тематичний ланцюжок. Учень, який допустить помилку вибуває з гри. Переможцем стає учень, що побудує найдовший ланцюжок.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

VIІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати конспект

Підготувати повідомлення «Робітничий рух на Поділлі в 1905-1907рр.»

Матеріали до уроку

Перші народницькі не­легальні гуртки виникли на початку 70-х років в Петербурзі і мали великий вплив на розгортання народницького руху на Україні. Тут найбільшими центрами були Київ, Харків, Оде­са, Кам’янець-Подільський. Учасниками цих гуртків на Поділ­лі були переважно представники передової інтелігенції та уч­нівської молоді

Невдовзі в її складі налічувалося понад 30 чоловік. На таємних сходках «комуни» читали і обговорювали твори . Т. Г. Шевченка, М. Г. Чернишевського, М. О. Добролюрова, І. Герцена, В. Г. Бєлінського. Організація в 1870 роц ма­ла свої філіали в окремих селах Кам’янець-Подільського, Проскурівського, Старокостянтинівського та інших Наприкінці 1872 р. жандармерії вдалося напасти на слід і розгромити «комуну». Слідом за цим в 1879 р. в Кам’янці-Подільському був розкритий і розгромлений гурток, організований і очолюваний гімназистом 8-го класу М. Шпірканом з метою розповсюдження одержуваної з Петербургу революційної літератури та проведення значної пропагандистсь­кої роботи серед населення Кам’янця та його околиць. Але боротьба не вщухала. Передова молодь Поділля, спостерігаючи життя знедолених трудящих, постійно і вперто шукала відповідей на питання: «Як допомогти безправному народові, звільнити його від тяжкої експлуатації?». Ці пошуки приве­ли до встановлення зв’язків революційної молоді Поділля з революційно-демократичними гуртками, а згодом і з робітни­чими союзами Одеси, Києва та інших міст, до створення в 1881 році в Кам’янці-Подільському однієї з найбільших на Поділлі народницької революційної організації «Подільської дружини» —революційна народницька організація, яка існувала 1881—82 у м. Кам'янці-Подільському. Організаторами її були вихованці місцевої духовної семінарії та чоловічої гімназії В. І. Дзюбинський, Г. Ф. Львович, В. Т. Старинкевич та ін.  «Подільська дружина» складалася з 9 гуртків по 7—8 чол. у кожному. Ідейно тяжіла до "Народної волі", підтримувала зв'язок з її київською, роменською та ін. групами, від яких одержувала нелегальну літературу. Члени організації влаштовували сходки, розповсюджували нелегальні видання, прокламації, вели агітацію серед учнівської молоді й селян Кам'янець-Подільського та Ушицького повітів. Організація мала підпільну бібліотеку. У 1881 з окремими членами «Подільська дружина» підтримував зв'язки M. М. Коцюбинський. Навесні 1882 «Подільську дружину» було розкрито. До слідства притягнули 14 чол. Трьох керівників організації в адм. порядку вислали на три роки до Сибіру, одного — ув'язнили в Шліссельбурзькій фортеці, 10 — віддали під нагляд поліції. До її складу ввійшло 60 учнів семінарії та чолові­чої і жіночої гімназій. Першим її керівником був В. І. Дзюбинський, пізніше — Г. А. Львович, В. Т. Старинкевич. Члени цієї організації влаштовували сходки, на яких чи­талися і обговорювалися програми «Народної волі», «Чорного переділу», розповсюджували серед населення революційну лі­тературу

Члени «комуни» через своїх агентів і групи розгорнули:з-за кордону до центру Росії та на Україну переселання полі­тичної літератури «підбурливого змісту».

Протягом 1882—1889 рр. жандармерія паралізувала ро­боту гуртків Кам’янця-Подільського та інших міст, і револю­ційна молодь змушена була залишити навчання у великих міс­тах, переходити у периферійні учбові заклади і тут об’єднува­ти свої сили для спільної боротьби. Так, на початку 80-х років у Немирівську гімназію прибула велика кількість учнів з Києва, Кам’янця-Подільського та інших міст, але їм не вда­лося розгорнути революційну роботу через репресивні заходи властей.

А 1 квітня 1883 р. власті жорстоко розправились з новою групою молоді, в основному колишніми учнями Кам’янецької чоловічої гімназії, об’єднаними в організацію «Подільська група партії «Народна воля».

Народницький рух, як відомо, зазнав поразки.

Урок 5

ТЕМА УРОКУ: Робітничий рух на Поділлі в 1905-1907 роках.

МЕТА УРОКУ: ознайомити учнів з подіями революції 1905-1907років  в нашому краї; розвивати вміння аналізувати та узагальнювати навчальний матеріал; викликати інтерес до вивчення минулого малої Батьківщини.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

ХІД УРОКУ:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Варіанти проведення:

- шкільна лекція з елементами конспектування в ході якої учні визначають та записують в зошити причини робітничих виступів

-            розповідь вчителя «Робітничі виступи»

«Займи позицію» - Чи можливо було уникнути робітничих виступів 1905-1907 років?

«Так»                               «Ні»              

- повідомлення учнів «Становище населення краю в 1905-1907 роках»

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Варіанти проведення: «Прес» - Чим можна пояснити той факт, що події революції 1905-1907 років в краї не були масштабними?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

VIІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготувати повідомлення «Політичні партії  в краї та їх діяльність на поч. ХХ ст»

Матеріали до уроку

Події "кривавої" неділі у Петербурзі переповнили чашу терпіння. На знак солідарності піднялися робітники металообробних підприємств Проскурова, Кам'янця-Подільського, Дунаєвець, Городка, Теофіполя. їх підтримали залізничники Гречан, Шепетівки. Основною формою боротьби робітників за поліпшення свого політичного соціально-економічного становища був страйк під час якого висувалися вимоги покращення умов праці, підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, заміни адміністрацій. На Поділлі у страйках взяло участь понад 15 тис. робітників. У Славуті, Антонімах, Волочиську, Дунаївцях, Проскурові, Городку страйки завершились частковою перемогою робітників, інші були придушені поліцією, військами. За робітниками піднялися селяни. З настанням весни 1905 року аграрний рух охопив Ізяславський, Старокостянтинівський, Ушицький повіти, окремі села Кам'янець-Подільського повіту. Особливою активністю відзначалися сільськогосподарські робітники Солобковецької волості Ушицького повіту. Тут був організований страйковий комітет, який поширив свою діяльність і на села сусідніх повітів, їм вдалося влітку 1905 року підняти на страйк 110 сіл. Показовим у цьому відношенні є страйк селян Віньковець та навколишніх сіл. Під час збирання хліба в маєтку Косельського селяни зажадали від поміщика скоротити робочий день і підвищити розцінки за поденну роботу.

Однак поміщик відмовився задовольнити ці вимоги і викликав загін стражників, який заарештував ватажків страйку. Тоді беззбройні селяни вступили у рукопашний бій з карателями. Внаслідок сутички 5 селян було вбито, 8 поранено. "Особливим районом охорони" було оголошено Ушиць­кий, Летичівський, Кам'янєцький, Проскурівський повіти. Тут у селах і містах лютували каральні загони, проводились масові арешти, і через терор розпочався спад революції. Але це був перепочинок перед новим натиском на самодержавство.

3(16) червня 1907 закінчилася перша російськака революція. Надзвичайно важливе значення даної події для суспільної думки, активізації громадського життя та поширення революційних настроїв, освіти в Україні,тай зокрема на Поділлі. На Поділлі дана подія привернула увагу значної кількості людей та різних робітничих груп об’єднань.
В Кам'янці-Подільському молодь організовувала власні гуртки,які тісно співпрацювали з іншими організаціями,зокрема РСДРП, які почали свої виступи ще у травні 1905. Під час свого жовтневого виступу студенти та школярі направились до місцевої тюрми з вимогами звільнити політув’язнених і навіть проникли до тюрми, але через загрозу розстрілу демонстрантів молодь відступила. У листопаді молоді навіть вдалося підтримати всеросійський робітничий страйк, розлили у чорнильниці у класах жахливо смердючу рідину,через це прийшлось припинити навчальний процес на певний час.
У загальноросійській боротьбі прийняли участь й залізничники Подільського краю. Так, під час Грудневого збройного повстання в Москві відбувся загальний політичний страйк залізничників Козятина, Жмеринки, Проскурова та інших міст. З перших днів страйку Жмеринка була оголошена на військовому стані. Залізничники вимагали встановлення 8-годинного робочого дня, державного страхування, безкоштовного навчання дітей, збільшення зарплати. Страйк залізничників Поділля був жорстоко придушений військовими.
Під керівництвом подільського товариства у сільській місцевості розпочали роботу десятки бібліотек та бібліотек-читалень. Найбільш дієвими стали осередки у м. Жванець, с. Боришківці, с. Вищий Ольчедаєв та ін. Основною організаційною формою роботи товариств стало підвищення рівня грамотності селян, розповсюдження, придбання та індивідуальне й колективне читання і обговорення насамперед українських книг, журналів і газет, у тому числі заборонених. З огляду на численні утиски із боку адміністрації, просвітяни почали об'єднуватися і проводити напівлегальну та нелегальну роботу в рамках позичкових і споживчих товариств. Крім цього, просвітяни для своїх цілей використовували бібліотеки-читальні ім. Ф.Павленкова, які за своїми функціями нагадували просвітницькі товариства.
Оскільки просвітницькі осередки діяли в руслі українського народно-культурного відродження, а значна кількість його учасників була задіяна у революції 1905–1907 рр., то самодержавство всіляко чинило опір їх поширенню і діяльності, стало на шлях заборон і репресій щодо них. Зокрема, навесні 1907 р. було закрито товариство у Кам'янці-Подільському, 30 червня – у Могилеві-Подільському, а згодом більшість інших. Отже ,як ми бачимо історія нашого краю є історією боротьби, яку намагалися всіляко придушити, сьогодні згадуючи подвиг 1905-1907 ми згадуємо в першу чергу людей як борців за власну свободу та людей, які поклали основу для розвитку революційних ідей для наступних поколінь, які мають втілити ідеали революції заради гідного життя.

Дихання революції відчувалося насамперед у масових страй­ках і демонстраціях, причинами яких були масове безробіття, в місті, злидні і голод у селах, посилення гніту царизму. Ха­рактерною особливістю революційного процесу, що розвивав­ся на Поділлі, як аграрному районі країни, була підтримка робітників масами селянства, кровно зацікавленого в знищен­ні поміщицького землеволодіння і соціального гніту.

Тривалість робочого дня на підприємствах Поділля за­лежала від сваволі підприємців: 15, 16 і, навіть 18 годин. Плюс до цього, жахливі антисанітарні умови, відсутність полі­тичних прав. Всього напередодні 1905 р. на Поділлі нарахо­вувалося 36468 робітників, переважна більшість яких (32204) переробляла сільськогосподарську сировину.

За каторжну працю — копійки. Робітники маслоробних підприємств Кам’янця-Подільського одержували до 15 крб. на місяць, тютюнових та гільзових фабрик — 6,5 крб. Праця жінок і дітей оцінювалась ще дешевше. Сільська біднота терпіла від малоземелля, особливо на Поділлі. Якщо в європейській частині Росії на один селянський двір припадало 7—15 десятин землі, то на Поділлі — 3,7—-3,8 десятини Проскурівському і Староконстянтинівський повіти), 2,8 і 2,5 десяти­ни — у повітах Ушицькому і Кам’янецькому. А загальна кар­тина була така: 360371 селянське господарство Поділля мали до 5 десятин землі кожне. Це І млн. 78 тис. 435 десятин. На 1744 поміщицьких господарства припадало 1 млн. 397 тис. 991 десятина. Таке становище настійно диктувало розв’язання гли­боких соціально-економічних конфліктів революційним шля­хом.

Вищезгадане доповнювалося ще й національним гнітом: забороняли українську мову, протидіяли розвитку культури, друкуванню та поширенню української літератури.

Економічна і політична кризи,, непопулярна в масах ро­сійсько-японська війна, початок якої припадає на січень 1604 р. наближали події грізного 1905 року.

Жахлива звістка про ці події викликала величезне обу­рення трудящих, які за закликом більшовиків, виступили про­ти царизму.

На Поділлі першими застрайкували робітники металооб­робних підприємств і залізничного транспорту. їх підтримали учасники мітингів протесту Теофіпольського, Кам’янець-Подільського, Дунаєвецького, Городоцького чавуноливарних за­водів, залізничники Гречан, Проскурова, Шепетівки. З 30 тис. робітників, що працювали в галузі промисловості на Поділлі, активну участь в політичних страйках взяло близько 15 тисяч «чоловік. Дружний відгук робітників Поділля на «Криваву не­ділю», свідчив про високу класову солідарність російських і українських робітників.

Аграрний рух охопив Ізяславський, Старокостянтинівський, Новоушицький, окремі села Кам’янецького (Довжоцька, Рихтецька, Орининська волості); повітів. А з Початком весняних польових робіт застрайкували сільськогосподарські робітники Солобковедьксї волості Ушицького повіту. Тут був організований страйковий комітет, що розгорнув свою діяльність і в сусідніх Кам’янецькому та Проскурівському повітах. Подільський губернатор доповідав мі­ністру внутрішніх справ, що в Ушицькому, Проскурівському, Кам’янецькому повітах страйкували селяни 110 сіл. Селяни; розбирали хліб і сіно з поміщицьких маєтків, нападали на панські садиби, відкривали комори і ділили між собою про­дукти харчування, здійснювали масові порубки у поміщицьких лісах, виганяли свою худобу на випас в поміщицькі ліси та на луки.

У період загального революційного піднесення на Поділ­лі відбулося 475 селянських виступів. Каральні загони роз­стрілювали селян, кидали їх у тюрми. Але і ці жорстокі за­ходи не могли спинити революційний селянський рух.

Царський уряд вдався до жорстоких репресій і особливо після поразки Грудневого збройного повстання. Сатрапи царя оголосили Поділля «особливим районом охорони». У містах і селах лютували каральні загони, проводилися масові арешти, обшуки, а чорносотенці вбивали з-за рогу революціонерів, учасників мітингів. Були в більшості розгромлені профспіл­ки, кооперативні об’єднання, встановлено суворий контроль за діяльністю освітніх товариств тощо.

Посилився і економічний наступ на робітників. Тривалість робочого дня була збільшена, заробітна плата зменшувалася, широко застосовувалася низькооплачувана праця жінок, ді­тей.

Якщо в 1907 р. середньорічна зарплата робітника Поділь­ської губернії становила 175 крб., то у 1908 р. — 134 крб. За­панувало безробіття. Наприклад, внаслідок закриття у 1909 р. всіх дунаєвецьких суконних фабрик 4 тис. робітників було викинуто на вулицю.

Посилився національний гніт. Па Поділлі як і на всій Україні, було заборонено в школах викладання українською мовою, виконання українських мелодій на музичних інстру­ментах, переслідували «інородців», а чорносотенні банди, за висловом В. І. Леніна, протиставляли інтереси різних націй, розповсюджували взаємне недовір’я, сіяли шовіністичний чад.

На Поділлі в кінці 1907 р. відділення чорносотенного «Союзу руського народу» функціонували у 75 населених пунк­тах.

Інтенсивно проводилася і антисемітська політика цариз­му.

Царський уряд заборонив вшанування пам’яті Т. Г. Шев­ченка, конфісковував його твори.

Трудящі Поділля активно підтримали Грудневе збройне повстання пролетаріату Москви. Робітники станції Жмерин­ка, як повідомляв начальник станції губернатору «...загасили маневрові паровози, вивели з ладу телефон, телеграф... Рух товарних поїздів і роботу станції припинено». їх підтримали робітники депо і станцій Гречани, Шепетівка, а також Проскурівської цукроварні

Урок 6

ТЕМА УРОКУ: Політичні партії та їх діяльність на початку ХХ ст.

МЕТА УРОКУ: охарактеризувати діяльність політичних партій на Поділлі на поч. ХХ ст.; розкрити особливості  політичного життя краю; викликати інтерес до вивчення минулого малої Батьківщини.

Тип уроку: комбінований

ХІД УРОКУ:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Варіанти проведення: термінологічна розминка

В. І. Дзюбинський, «Подільська дружина», народницький рух, "кривава" неділя, страйк, аграрний рух, "Особливий район охорони", страйк залізничників, просвітницькі осередки.

ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План

1.       Поширення народництва на Поділлі

Варіанти проведення: шкільна лекція, повідомлення учнів, робота з документами

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Варіанти проведення: «скринька запитань» - кожен учень на листочку записує запитання, запитання кладуться у скриньку де перемішуються, учень має відповісти на питання яке йому дісталося.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

VIІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати конспект.  Повторити вивчений матеріал

Урок 7

ТЕМА УРОКУ: Урок узагальнення та корекції знань учнів по темі «Наш край на початку ХХ століття»

МЕТА УРОКУ: узагальнити та систематизувати знання учнів по темі; з’ясувати особливості суспільно-політичних та економічних процесів в краї; викликати інтерес до вивчення минулого малої Батьківщини.

Тип уроку: узагальнення і контролю знань

ХІД УРОКУ:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Варіанти проведення:

1. Тести до теми

1. В якому році було створено Подільську губернію

а) 1797         б) 1905         в) 1898         г) 1795

2. Кількість населення Подільської губернії на 1897р. становила

а) 1 млн. осіб         б) 2 млн. осіб        в) 3 млн. осіб         г) 4 млн. осіб

3. До складу Подільської губернії входили території сучасних

а) Хмельницької, Чернівецької, Одеської, Вінницької

б) Тернопільської, Хмельницької, Вінницької, Миколаївської

в) Хмельницької, Одеської, Миколаївської, Вінницької

г) Вінницької, Житомирської, Хмельницької, Одеської областей

4. Яка галузь промисловості відігравала провідну роль на Поділлі?

а) гуральництво   б) цукроварна       г) борошномельна         г) паперова

5. Робітники металообробних підприємств,  якого міста на Поділлі, підтримали грудневе збройне повстання у Москві

а) Полонного                    б) Деражні              в) Городка

6. З початком весняних польових робіт, у 1905р., застрайкували сільськогосподарські робітники Солобковецької волості…

а)  Кам’янецького                       б) Ушицького                    в) Проскурівського повіту

7. Селянський поземельний банк, під час столипінської реформи, повинен був:

а) збирати гроші  б) проводити ревізії       в) надавати фінансову допомогу

8. До 1914р. було побудовано залізницю…

а) Проскурів-Кам’янець-Подільський                    б) Деражня-Проскурів             

в) Шепетівка-Славута         

9. Внаслідок подій весни-літа 1905р. Ушицький, Летичівський, Кам’янецький, Проскурівський повіти були оголошені…

а) вільною зоною                 б) особливим районом охорони             в) житницею краю

10. На Поділлі, у 1905р., у страйках взяли участь понад..

а) 5тис.                                      б) 10 тис.                                   в) 15тис. робітників

11. Основною особливістю сільського господарства краю на початку ХХст., було: а) високий рівень забезпечення селян землею

б) наявність великого поміщицького землеволодіння

в) наявність хуторів

12. Робочий день на фабриках і заводах Поділля тривав

а) 6-8 год.                                б) 8-10год.                    в) 12-18 год.

Запитання для усного опитування

1. Визначте своєрідність соціально-економічного розвитку краю на початку ХХст.

2. В чому полягали особливості розвитку сільського господарства краю?

3. Охарактеризуйте розвиток промисловості краю на початку ХХст.

4. Розкрийте причини аграрного руху в губернії у 1905-1907 роках

5. Охарактеризуйте проведення столипінської реформи в краї.

ІV. ПІДСУМКИ УРОКУ

Урок 8

ТЕМА УРОКУ: Перша світова війна  і Поділля.

МЕТА УРОКУ: охарактеризувати становище  Поділля в роки Першої світової війни; з’ясувати особливості суспільно-політичних та економічних процесів зумовлених прикордонним становищем краю; викликати інтерес до вивчення минулого малої Батьківщини.

Тип уроку: комбінований

ХІД УРОКУ:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Варіанти проведення: евристична бесіда

В ході бесіди пригадати відповідну тему з історії України.

ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План

1.       Перша світова війна  і Поділля.

Варіанти проведення: шкільна лекція, повідомлення учнів, робота з документами «Спогади О.Брусилова», робота в групах: - Опрацювавши додаткові матеріали розповісти про:

1 група – бойові дії на території краю

2 група – становище населення в роки війни

3 група – допомога фронту

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Варіанти проведення: незакінчене  речення: «Я вважаю, що внаслідок Першої світової війни наш край…»

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

VIІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати конспект.

Підготувати повідомлення «Особливості національного руху в краї»

Матеріали до уроку

У 1914 р. світ був втягнений у Першу світову війну. 17 липня у Російській імперії було  оголошено загальну мобілізацію. Селяни залучалися до риття окопів, військових перевезень. 18 липня Подільська губернія, як прикордонна з Австрією  територія,її кордон проходив по р. Збруч, переведена на військове становище.

У роки першої світової  війни у зв’язку з прифронтовим становищем Кам’янець-Подільського центр губернії перемістився до Вінниці.

  Погіршало становище робітників і селян. Наростало незадоволення війною. Поділля було охоплено антивоєнними виступами. За числом антивоєнних виступів воно посідало перше місце серед губерній України.

19 липня в  Проскурів прибув генерал Олексій Брусилов, призначений командувачем Проскурівською групою військ, яка 28 липня перейменована у 8-му армію Південно-Західного фронту (штаб армії розмістився у Проскурові).

1 серпня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила війну Російській імперії. На наступний день  біля міста Гусятина, розташованого менше ніж за три десятки кілометрів від Городка, австро-угорські війська перейшли прикордонний Збруч. Не зустрівши великого опору, 4 серпня  австрійська кавалерія підійшла до Городка. 3 серпня О.Брусилов отримує наказ почати просування 8-ї армії від Проскурова до державного кордону на р. Збруч. Але в перший день цього  просування, біля м. Городок, 2-га вільна козача дивізія змушена була вступити у бій з переважаючими силами австро-угорської кавалерійської дивізії.

Газета «Подолия» про ці події повідомляла: «3 серпня 1914 року австрійці перейшли на  нашу територію біля м. Сатанів і о 15.00 відкрили по наших гарматний вогонь. 4 серпня  австрійська кіннота з шаблями пройшла поруч села Турчинці і через село Раковець. Люди були  налякані. Багато ховалося, тікали в інші села. Біля села Кузьмин австрійська кіннота зупинилася й  почала грабувати. У той же день 4 серпня інша дивізія австро-угорських військ зіштовхнулася з нашими військами під Городком. Австрійців було 9 полків, угорської кінноти з артилерією, у нас 3 козачих, 2 піхотних полки та одна козача батарея. Страшна канонада тривала понад 6 годин. Австрійці були розбиті, втративши понад тисячу вбитими й пораненими. Серед убитих австрійців знайшли тіло ескадронного командира графа Дрозе. 5 серпня австрійці з-під Кузьмина відступили до кордону в паніці, залишивши в Сатанові 2 гармати, автомашину, понад 100 велосипедів, касу з грішми, 8 возів з провіантом». Отже, перша битва закінчилася для австрійської армії дуже трагічно. За свідченнями очевидців, трупи на полі битви нагадували синьо-червоний килим, збирали їх три дні. Загиблих австрійських солдатів (угорських гусарів) захоронили на місці бою біля в’їзду в місто у великій братській могилі. Що ж стосується російських вояків, то загиблих було 87 чоловік і, за свідченнями очевидців, вони поховані були на міському кладовищі (район теперішньої церкви у м. Городку).

У цьому бою відзначилися підрозділи 2-ї вільної козачої дивізії генерал-майора Павлова. 16-ий та 17-ий Баклановський донські козачі полки, командир генерал Жигалі, 1-й лінійний полк кубанського козачого війська, 1-й Волзький полк Терського козачого війська. 8 серпня 1914р. Російська армія без перешкод пересікає державний кордон і вступає на територію Галичини. У Городку місцеві жителі й селяни навколишніх сіл Мархлівка, Яромирка, Купин почали хоронити загиблих у велику могилу. За свідченням жителя м. Городка Б.А. Радомського, батько якого брав участь у похованні, «Російські солдати засіли біля теперішньої газорозподільної станції і далі до яру. Із сторони лісу надійшли австріяки, їм орієнтиром була фігура Матір Божої, що стояла при в’їзді у місто. Коли австрійські військ а наблизились, російські солдати відкрили вогонь з кулеметів, а з лісу вискочила кавалерія. Поле було засіяне трупами. З настанням ночі рештки австрійських військ відступили. На наступний день жителі міста викопали 2 ями, в котрих поховали 81 загиблого. На місці поховання поставили величезний квадратний дерев’яний хрест,  зверху оббитий бляхою. Хрест зогнив, але люди доглядали могилу до 70-х років XX століття.

Російський генерал від кавалерії Олексій Брусилов, на той час командувач 8-ої армії, так описав бій під Городком:

«На Збручі, крім піхотних застав 11-го австрійського корпусу, перебувала ще кавалерійська дивізія, яка надзвичайно енергійно діяла на нашому фронті. Між іншим, вона здійснила напад на 2-у зведену козачу дивізію, яка розмістилася попереду лівого флангу армії поблизу Городка. Нашу козачу дивізію підтримали чотири роти піхоти, які були їй тимчасово надані. Для зустрічі противника, що підходив до Городка, наша піхота зайняла густим ланцюгом околицю містечка, а також ближню височину, маючи уступом за лівим флангом кавказьку козачу бригаду. Кулемети ж козачої дивізії були поставлені на цьому ж фланзі так, що могли анфілювати всю місцевість попереду залеглої піхоти. Кінно-артилерійский дивізіон став на позицію за містечом, а донську козачу бригаду начальник дивізії взяв до себе в загальний резерв. Австрійська кіннота, підходячи до Городка, розгорнула зімкнутий розгорнутий стрій і без розвідки, стрімголов, понеслася в атаку на нашу піхоту в настільки невідповідному строю. Частково артилерійський, а потім рушничний вогонь зустрів цю шалено хоробру, але безглузду атаку. Незабаром і кулемети наші стали їх обсипати з флангу, а кавказькі козаки вдарили по них із флангу й тилу. За цих умов, очевидно, результат австрійської атаки виявився вельми для них плачевним: трупи перебитих людей і коней залишилися лежати на полі бою, поодинокі люди й коні бігали по полю у всіх напрямках, а рештки цієї дивізії кинулися безладним натовпом навтьоки. Керував цим боєм з нашого боку генерал-майор Павлов, що був у моєму розпорядженні. Начальник ж дивізії обмежився тим, що сидів при резерві і не допустив свіжу бригаду резерву переслідувати розбитого ворога. З цієї причини залишки австрійської дивізії з її артилерією та кулеметами благополучно пішли за Збруч. Довелося усунути цього невдалого начальника, якого замінив генерал Павлов.»

Поділля    яке  й  раніш  було  однією  з  відсталих  провінцій  Російської  імперії,  під  час  імперіалістичної  війни опинилося  в  особливо  важкому  становищі.  Промислові підприємства  в  переважній  більшості  були  пристосовані до  потреб  війни.  Труднощі,  викликані  нестачею  сировини та  палива,  привели  до  скорочення  виробництва  на  багатьох  заводах  і  фабриках.  Окремі  з  них  зовсім  припинили роботу  в  зв’язку  з  евакуацією  в  тил  частини  промислового  обладнання.  Підприємства,  які  належали  німцям, були  закриті  внаслідок  інтернування  їх  власників. Близькість  фронту,  мобілізація  значної  частини  робітників  в  армію  та  на  роботи,  зв’язані  з  будівництвом оборонних  споруд,  теж  негативно  вплинули  на  промисловість.

Ще  гірше  становище  склалось  в  сільському  господарстві.  За  офіційними  даними  (на  1  вересня  1917  року), V  сільській  місцевості  мобілізовано  в  армію  391.000  чоловіків,  тобто  50%  всіх  працездатних.

В  селах  прифронтових  губерній  реквізовано  велику кількість  коней  та  різної  худоби.  За  неповними  підрахунками,  тут  забрано  для  потреб  армії  близько  50%  всієї худоби.  Безумовно,  що  ця  цифра  визначає  лише  організовану  за  наказом  уряду  та  командування  реквізицію, а  якщо  взяти  до  уваги  самочинні  дії  різних  тилових  частин  та  окремих  військовоначальників,  то  вона  значно зросте. Всі  ці  й  багато  інших  причин  привели  до  значного скорочення  посівних  площ  в  губернії,  зниження  врожайності,  занепаду  скотарства  тощо.

 «Селяни боячись вторгнення ворога, не приступали до польових робіт, вважаючи, що багатий урожай цього року загине у воєнній пожежі. Чутки поширювались найрізноманітніші. Від села до села передавали, що австрійці чорного кольору, з великими червоними очима, дуже страшні і жорстокі на вид. Селяни вирішили викопувати в лісах нори, насушити сухарів і у важкий момент там заховатися.»

У зв’язку  з  наступом  австрійської  армії  в  Галичині, 8  червня  1915  року  був  виданий  наказ  про  евакуацію населення  і  всього  майна,  яке  міг  би  використати  ворог. Цей  наказ  стосувався  також  і  Подільської  губернії.  Повідомлення  про  евакуацію  викликало  серед  населення паніку,  яка  привела  до  знищення  великої  кількості  майна,  хліба,  худоби  тощо.  Вдруге  подібний  наказ  оголошено  20  червня:  в  ньому  пропонувалось  населенню  знищувати  урожай  і  бути  готовим  до  всяких  несподіванок.

Імперіалістична  війна  викликала  великі  труднощі в  постачанні  товарами  широкого  вжитку.  На  Поділлі  з  самого  початку  війни  ціни  на  всі  товари,  особливо  сільськогосподарські,  настільки  зросли,  що  трудящі  майже  не  мали  купівельної  спроможності.  В  порівнянні  з  липнем  1914  року  в  квітні  1915  року  ціни  на хліб  піднялись  на  37%,  кукурудзу  — на  23%,  борошно—18%,  картоплю  — 20%,  масло  — 33%,  худобу  — 24% тощо. Таке  підвищення  цін  викликало  занепокоєння  урядових  кіл.  В  зв’язку  з  цим  уряд  спеціальним  розпорядженням  (директива  від  7  березня  1915  року)  намагався встановити  єдині  ціни,  за  порушення  яких  загрожувала сувора  відповідальність. Однак  ці  заходи  не  дали  бажаних  наслідків,  бо  всі запаси  товарів  широкого  вжитку  і  хліба  знаходились в  руках  купців  і  спекулянтів,  які  були  повними  господарями  на  ринку.

На  місцях  органи  влади  також  займалися  проблемою врегулювання  цін,  але  справа  не  поліпшувалась.  Про  це свідчить  запис  в  протоколі  Кам’янець-Подільської  міської  думи  від  11  квітня       1915  року:  «В  останній час ціни     на предмети  споживання             зростають  з           такою  швидкістю, що встановлена  думою  на  надзвичайному  засіданні  такса дуже  скоро  перестала  діяти...  Таке  становище  загрожує міському  населенню  надзвичайно  тяжкими  наслідками... Згодом  в  місті  може  виникнути  голод» . Ціни  на  продукти  харчування  продовжують  підвищуватися  і  в  другій  половині  1916  року;

«Духовенством міста під керівництвом єпископа Подільського і Брацлавського Митрофана було організовано «Подільський єпархіальний Комітет по наданню допомоги пораненим і хворим воїнам». В числі інших в цьому комітеті працював протоієрей Юхим Сіцінський, відомий краєзнавець, один з організаторів музею в місті. З жовтня 1914 р. при Комітеті було організовано «Жіночий комітет», куди входили дружини духовенства і службовців по духовному відомству, викладачів гімназії. На 24 вересня 1914 р. в Комітет поступило грошових внесків на суму 20 383 руб. 20 коп.; витрачено 1757 руб. 61 коп. Під керівництвом комітету в будинку гуртожитку вихованців духовної семінарії було відкрито лазарет на 50 чол.; збиралась білизна і теплий одяг для солдат. В цей час на державні кошти в Кам'янці проводився ремонт приміщення колишнього військового лазарету.»

«Приймали участь у зборі речей і продуктів селяни губернії. Так, від селян Маківської волості Кам'янецького повіту поступило 25 аршин селянського полотна, 5 рушників і 33 ношених сорочок. Від селян Осламівської, Заміхівської, Капустянської, Муровано-Куриловецької, Калюської волостей Ушицького повіту поступило: 14 тюків різної білизни із селянського полотна і 8 ящиків білизни з тонкого полотна. Селяни сіл Білої, Нігина, Чорної і Залуччя Кам'янецького повіту передали 318 пудів картоплі, 61 пуд буряка, 1 пуд 15 фунтів цибулі, 14 пуди фасолі, 8 пудів капусти.»

Цікаво знати

Невідомий відомий герой

21 серпня 2000 року в селі Кутківці Чемеровецького району було урочисто відкрито пам'ятник Пилипу Коновалу. Довгі роки ім'я цього героя-подолянина було невідомим у нас на Україні, хоча в Англії, Франції, Канаді про нього пам'ятали завжди.
Народився Пилип Коновал 15 вересня 1888 року у подільському селі Кутківці. Відбувши військову службу, молодий вояк повернувся додому. Але незабаром, щоб утримати сім'ю, змушений був поїхати на заробітки. У 1913 році через Владивосток дістався наш земляк канадського Ванкувера.
З початком Першої світової війни Коновал вирішив вступити до Канадського експедиційного корпусу. Корпус вводять до складу британської армії, яка вела бойові дії проти кайзерівської Німеччини. 21 серпня 1917 року капрал Пилип Коновал із своїм артилерійським батальйоном опинився затиснутим у кліщі біля французького міста Ланс. Безперервний кулеметний вогонь ворога не давав змоги навіть підняти голови. Тут-то подолянин і проявив свої героїчні здібності. Він сам здійснив три вдалих вилазки до німецьких бойових позицій, в рукопашному бою знищив 19 ворожих вояків і три кулеметних гнізда. Фактично, Коновал сам один змінив ситуацію на цій ділянці фронту на користь британських військ.
15 жовтня 1917 року перед Букінгемським палацом у Лондоні король Георг V, потискуючи нашому земляку руку, вручив йому Хрест Вікторії - найвищу нагороду Британської імперії, якою нагороджували лише за особливу відвагу під час бойових дій. Відлитий орден із бронзи трофейної російської гармати, яку захопили англійці в останньому бою Кримської війни у Севастополі. Кожен хрест є іменним, із викарбуваною датою подвигу. Досі за 154 роки цією відзнакою нагородили близько тисячі воїнів, серед яких канадців - тільки 94. І ще - при зустрічі з кавалерами Хреста Вікторії, англійські королі мусять вітатися і віддавати їм честь першими.
Після війни життя героя, на жаль, не було безхмарним. Під час сталінських чисток безслідно пропала його родина. Коновал впав у депресію. Опинився без роботи. Згодом він працював, але - прибиральником у канадському парламенті. Лише наприкінці життя Пилип Коновал став головою Товариства українсько-канадських ветеранів. Помер подолянин на 72-му році життя і похований в Оттаві.
Орден Пилипа Коновала тепер зберігається у Канадському військовому музеї. У Національній галереї Канади є його портрет. І ось, на Батьківщині героя, стараннями ветеранів 360-го відділу канадського легіону, встановлений пам'ятник Пилипу Коновалу.

Підготував Сергій ЄСЮНІН.

Филип Коновал, канадський українець, який служив у ранзі капрала в 47-му канадському піхотному батальйоні Канадського експедиційного війська, воював з особливою відвагою в серпні 1917 р. в бою за горб № 70 поблизу Лансу у Франції. За свою хоробрість Коновал одержав 15 жовтня 1917 р. від короля Джорджа V Хрест Вікторії, найвищу нагороду Британської імперії. Його Величність сказав:
Ваш подвиг - один із найвідважніших в історії моєї армії.
Прийміть за це мою подяку.
Коновал провів час у шпиталі в Англії і опісля був призначений помічником військового аташе при російському посольстві в Лондоні. Згодом він перейшов до 1-го канадського запасного батальйону, служив у Канадському лісничому корпусі і в Канадському експедиційному війську на Сибірі. Він повернувся до Ванкуверу 20 червня 1919 р., провівши три роки й 357 днів у канадській армії. Він був одним із 10 000 канадських українців, які так служили. Ця служба відбувалася в той час, коли багатьох їхніх співвітчизників ув'язнено й переслідувано як «підданих ворожої держави» під час першої канадської операції інтернування в 1914-20 pp. Член Парляменту Г.А. Макі з Едмонтону-Схід написав прем'єр-міністрові Робертові Л. Борденові 16 жовтня 1918 p.:
На початку війни сотні, а то й тисячі, українців з Росії вступили до Канадського експедиційного війська як росіяни, і немає сумніву, що канадське військове статистичне бюро сьогодні показало б, що більшість із цих так званих росіян походить з території, яка нині входить до складу Української держави. Канадські вербувальники швидко устійнили, що ці так звані росіяни того самого походження, що й українці. Тому що їм не дозволено зголошуватися як австрійці, вони подавали прибрані імена й фальшиві місця народження, щоб довести, що вони походять з Росії. Деякі навіть прибирали такі англійські прізвища, як "Сміт". Було б дуже важко навіть приблизно підрахувати кількість українців, які зголосилися таким чином до Канадського експедиційного війська, оскільки вони зголошувалися до різних батальйонів від Атлантичного океану до побережжя Тихого, але можна без вагання сказати, що до півмільйона солдатів у Канаді, якби цифри військового відомства були приступні, ці люди дали на душу населення більший відсоток чоловіків, ніж деякі народи, які проживають у Канаді і користуються привілеями британського громадянства сто або й більше років.
Звільнившись почесно з армії, Коновал опісля зазнав медичних і інших труднощів, які в більшості були наслідками воєнних поранень. Але до 1928 р. він почав відбудовувати своє життя. Він записався до Генерал-губернаторської гвардійської піхоти в Оттаві. Він одружився вдруге 1934 р. з удовою Жюлєт Ледюк-Оже. (Його перша дружина Анна і їхня дочка Марія пропали в Україні під час сталінського терору.) Завдяки старанням майора Мілтона Фавлера Ґреґґа, який теж здобув Хрест Вікторії і служив у Генерал-губернаторській Гвардійській піхоті й приставом у Парляменті (1934-1944 pp.), Коновал одержав працю молодшого доглядача в Палаті громад. Праця була скромна, але він був вдячний за неї в роки депресії. Коли прем'єр-міністр Вільям Лайон Маккензі побачив, як він миє підлогу в Парляменті, його було призначено особливим сторожем Кімнати № 16, в якій прем'єр-міністр мав свій офіс. Інші могли оплакувати його низький стан, але сам Коновал мав оптимістичніше наставления. Як писав Остін Ф. Кросс у газеті "Ottawa Citizen" 16 червня 1956 p., коли Коновала спитали, чому він працює прибиральником, він жартома відповів: «Я очищав рушницею закордоном, а тут я мушу чистити шваброю». Він також виявив таке, чого не згадано в офіційному повідомленні про те, як він здобув Хрест Вікторії: «Мені так набридло стояти в окопі у воді по пояс, що я махнув рукою і вирушив проти німецького війська. Мій капітан хотів застрелити мене, бо подумав, що я дезертир.»
Коновал знову здобув визнання за свою відвагу під час королівської подорожі по Канаді 1939 p., коли Його Величність король Джордж VI потиснув йому руку під час посвячення Національного військового пам'ятника в Оттаві. Він також утримував зв'язок зі своїми військовими товаришами і навіть зголосився воювати за Канаду в Другій світовій війні, хоча з огляду на його вік це було виключено.
20 грудня 1945 р. Коновал став членом відділу Канадського леґіону Спілки військовослужбовців Британської імперії в місті Галл, Квебек, записавши на анкеті, що він народився 15 вересня 1888 р. [в Кутківцях в Україні], був пораненим у війні, одержує інвалідну пенсію і працює прибиральником у Палаті громад. На питання, чому його демобілізовано, він відповів просто: «Війна скінчилася».
1953 р. 360-ий відділ Королівського канадського леґіону в Торонті голосуванням обрав його своїм патроном, що й було підтверджено на обіді в День пам'яті 7 листопада. Коновал здобув ще одне відзначення, коли він узяв участь 1956 р. у церемонії в Лондоні з нагоди сторіччя з заснування ордену Хреста Вікторії. Не маючи можливости поїхати до Англії власним коштом, хоча Оттава пропонувала заплатити за саму подорож, Коновал звернувся за допомогою до канадських українських ветеранів. З підтримкою канадських українських відділів Королівського канадського леґіону він поїхав закордон. У листі до президента 360-го відділу Степана Павлюка 17 травня 1956 р. він висловив свою вдячність тим, хто уможливив подорож:
Будьте такі добрі передати мою подяку всім канадським українським відділам Легіону... Я дуже здивувався і не сподівався такого. Я знав, що в мене є друзі серед українців, але я неуявляв, що вони стільки зроблять для такого бідолахи, як я.
25 червня 1956 р. Коновала й 300 інших солдатів з усього світу, які одержали Хрест Вікторії, запрошено на чай, що його влаштував британський прем'єр-міністр сер Антоні Іден у Вестмінстері. 26 червня він узяв участь у параді в Гайд-парку, яку прийняли її Величність королева Єлисавета і принц Пилип, після чого відбулося прийняття. На фотографії з того часу Коновал сидить посередині переднього ряду канадців, які одержали Хрест Вікторії, герой серед героїв.
Филип Коновал помер 3 червня 1959 р. на 72 році життя. Його Хрест Вікторії та інші медалі були довірені Богданові Панчукові, канадському українському ветеранові, який служив у канадських військово-повітряних силах під час війни і який став керівним членом товариства канадських українських ветеранів. Ці медалі згодом придбав Канадський військовий музей, де вони досі знаходяться. Коновала поховав його полк з усіма військовими почестями з Української католицької церкви Івана Хрестителя на цвинтарі Нотр Дам в Оттаві. Його дружину, яка померла на 87 році життя, поховано поруч нього 3 березня 1987 р.

47-ИЙ КАНАДСЬКИЙ ПІХОТНИЙ БАТАЛЬЙОН ХРЕСТ ВІКТОРІЇ
№ 144039 Діючий капрал Филип Коновал

За особливо помітну хоробрість і керівництво в команді відділу, що наступав. Його відділ мав важке завдання очищати підвали, воронки та кулеметні гнізда. Під його вмілим керуванням опір успішно подолано і ворогові завдано важких втрат. В одному підвалі він проколов багнетом трьох ворогів і сам наступив на сімох інших у воронці й вбив усіх їх.
Коли він дійшов до об'єкту, кулемет підтримував правий фланґ і завдавав великих втрат. Капрал Коновал побіг уперед і ввійшов до гнізда, вбив обслугу й повернувся з кулеметом до нашої лінії.
Наступного дня він знову власноручно напав на кулеметне гніздо, вбив трьох членів обслуги й знищив кулемет та гніздо вибухівкою.
Цей підстаршина сам убив принаймні 16 ворогів і протягом двох днів боїв безперестанку виконував свою добру роботу до того часу, як був серйозно пораненим.

London Gazette No. 30400 23 листопада 1917 p.

Урок 9

ТЕМА УРОКУ: Особливості національного руху в краї.

МЕТА УРОКУ: розкрити особливості національного руху  на Поділлі в роки Першої світової війни; викликати інтерес до вивчення минулого малої Батьківщини.

Тип уроку: комбінований

ХІД УРОКУ:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Проблемне запитання: Як Перша світова війна вплинула на життя населення краю?

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Варіанти проведення: евристична бесіда

в ході бесіди пригадати відповідну тему з історії України

ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План

1.       Національний рух в краї

2.       Економічне становище в роки війни

Варіанти проведення: робота з документами, шкільна лекція,самостійна робота: - Заповнити порівняльну таблицю. Порівняти становище в сільському господарстві та становище в промисловості, визначити наслідки війни; робота в групах:

1 група – З’ясувати особливості економічного становища краю

2 група – Визначити причини кризового становища в краї.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Варіанти проведення: відповідь на проблемне запитання,  «впізнай героя»

-           Герой Першої світової війни, єдиний українець кавалер Ордена Вікторії (Пилип Коновал)

-           Протоієрей, відомий краєзнавець, член «Комітету по наданню допомоги пораненим і хворим воїнам» (Юхим Сіцінський)

-           Командувач 8-ої армії, очолював російську армію у битві під Городком (О.Брусилов)

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

VIІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати конспект

Підготувати повідомлення «Революційні події на Поділлі»

Матеріали до уроку

Із спогадів М.І. Мельника, більшовика, учасника революційного руху на Поділлі. Січень 1917 року.

Я бачив багато дезертирів, які повтікали з фронту і тинялися по селах, грабували перехожих і проїжджих, розпутничали.

Села були переповнені військовими заготівельними організаціями. Команди одужуючих об'їдали населення. Збирання врожаю, оранку і сівбу водити не було кому. В селах залишились лише жінки та діти. В той же час тилу, в Проскурові та інших містах офіцери влаштовували п’яні оргії, спекулювали цукром, хлібом, крупами та іншими продуктами. Вони розпутничали з жінками, а на фронт йти не збирались.»

З резолюції губернських зборів 3 березня 1917 року.

Губернська управа вважає, що населення Подільської губернії, губернії фронтової, знаходиться у виключно важких умовах для добування продовольчих продуктів і в цьому відношенні заслуговує особливої уваги з боку державних органів... Губернське земство, використавши всі свої вільні ресурси на витрати, викликані війною, не може виділити додатково кошти на ведення продовольчих операцій. У цьому відношенні без допомоги держави, населення губернії може спіткати масовий голод...»

Перша світова війна була великим потрясінням для суспільства. Вона надзвичайно негативно вплинула на соціально-економічний розвиток всієї Російської імперії. Губернії Правобережної України, які й раніше були одними з відсталих у промисловому розвитку провінцій Російської імперії, під час Світової війни опинилися в особливо важкому становищі.
Царська Росія вступила у війну, маючи недостатньо розвинену промисловість, зокрема такі галузі, як машинобудування, металообробка, хімічне виробництво. Слабкий виробничий потенціал цих та інших галузей промисловості примушував звернутися напередодні війни до імпорту парових машин, верстатів для обробки металу, газових і нафтових двигунів та іншого устаткування. До того ж, на переконання О.П. Реєнта та О.В. Сердюка, існуючі проблеми та можливість впливу на їх вирішення війни неадекватно оцінювались владою. Всупереч фактам, висловлювання в засобах масової інформації представників урядових кіл відзначались оптимістичними настроями. Більшість прогностичних оцінок, які можна знайти на сторінках тогочасної преси, обмежувались впевненістю, що під час війни зазнає збитків лише обіговий капітал у вигляді грошових заощаджень, запасів сировини і предметів споживання. При цьому абсолютно не згадувалося про можливі втрати від зношеності основного капіталу внаслідок затягування війни Основними причинами припинення роботи значної кількості промислових підприємств регіону стали мобілізація і близькість лінії фронту. Так, в силу цих причин перестали працювати Дунаєвецькі суконні фабрики, в результаті бомбардування австрійськими військами м. Городка Подільської губернії загорівся завод Єфімова з виплавки чавуну та здійснення механічних робіт Проте зупинив роботу завод не внаслідок руйнування ворожою артилерією, яка завдала йому незначних пошкоджень. Його роботу паралізувала відсутність товарообігу і припинення виплат за виготовлені заводом вироби на суму 37 тис. крб. Зупинка підприємства мала важкі наслідки для економіки краю. Адже завод щорічно випускав 12-15 учнів, виготовляв сільськогосподарські машини, а також хороші токарні верстати для шкіл і полкових майстерень.
   З початком війни на Поділлі від займання розлитого спирту згорів Довжоцький спиртзавод поблизу Кам'янця-Подільського
   Підприємства, які належали громадянам воюючих з Росією країн, були закриті внаслідок інтернування їх власників. 4 серпня 1914 р. заарештовано директора Степанівського цукрового заводу, німецького підданого Віктора Августовича Шольца В січні 1915 р. накладено секвестр на майно Берлінської лісозаготівельної фірми Ріхарда Вольфовича Германа і віддано наказ поліції про розшук і арешт її майна на території правобережної України . Крім того, існувало ряд підприємств і товариств, акціонерами яких були піддані ворожих країн, однак кількість належних їм акцій не дозволяла впливати на управління організаціями. В такому разі приймалось рішення про накладення арешту на долю прибутку пропорційно кількості акцій
   Закриття таких підприємств створювало проблеми для населення краю, адже нерідко ліквідовані чи закриті підприємства іноземців були чи не єдиними в своїй галузі на території повіту або губернії. Значний об'єм роботи, пов'язаної із потребами війни, виконували дрібні підприємства. У цьому плані заслуговує на увагу виробнича діяльність Деміївського снарядного заводу, який розмістився на околиці Києва. Для його розбудови було використано приміщення горілчаного складу в с Деміївці, технічне устаткування та персонал ремісничих шкіл Києва. Невдовзі підприємство одержало верстати новітніх конструкцій, які були евакуйовані із західних регіонів. На початку 1916 р. на Деміївському заводі вже налічувалося близько сотні верстатів і працювало 2600 робітників. Завод виготовляв чавунні дев'ятисантиметрові бомби, 58-міліметрові міни Дюмезіля, запальні стакани до 76-міліметрових гранат французького зразка, капсульні втулки для польової та гірської артилерії тощо. Місячна продукція заводу становила 1 млн. крб.   Війна, призупинення та скорочення виробництва на багатьох заводах і фабриках, неможливість імпорту давали підстави на прогнозування на 1916 р. величезну нестачу сільськогосподарських машин і знарядь обробітку землі. Для недопущення цього було вирішено вдатись до ремонту реманенту. З цією метою використовувались існуючі вже майстерні при ремісничих і технічних навчальних закладах з робочим персоналом. Вихованці училищ працювали у рухомих ремонтних майстернях Організація, матеріальна допомога і технічне керівництво ремонтними заходами було покладене на ГУЗіЗ, господарча організація - на земства і сільськогосподарські товариства.
   Серйозні вимоги війна поставила до легкої та харчової промисловості. Найбільш розвинутими в цьому плані на Правобережжі були борошномельна та цукрова галузі. Тут до війни розташовувались потужні райони млинарства, де зерно перемелювалось на 570 великих млинах. В одній лише Подільській губернії діяло близько 3600 млинів і крупорушок, які належали до різних розрядів, з яких 312 парових і газомоторних та 1694 водяних. їх продуктивність у грошовому еквіваленті перевищувала 5,5 млн. крб..
   Однак вплив війни на борошномельну промисловість виявився суперечливим. З одного боку, з початком військових дій зріс попит на борошно. З другого - війна припинила експорт зерна за кордон, внаслідок чого різко знизилась його ціна. Залишались на плаву власники товарних млинів, які мали запаси вугілля, або дістали додаткову можливість підвищити рівень своїх прибутків. В цілому негативні явища, які мали місце у залізничній системі країни, гальмували продуктивність млинарства в Україні, особливо в Подільській і Волинській губерніях. Через нестачу палива млини призупиняли виробництво, обмежували свою роботу однією зміною на добу або працювали через день. Тримались на плаву млини Київщини, які в середині серпня 1914 р. щодоби виробляли близько 50 тис. пудів борошна. Такі обсяги дозволяли деяким млинам забезпечувати борошном інші губернії Правобережжя та території України.
   Значну роль у роки війни відігравала цукрова промисловість України, що забезпечувала своєю продукцією армію й населення всієї Російської імперії. Перед війною в Російській імперії налічувалось 316 цукрових заводів, з них 155 на території Правобережної України. Така велика кількість заводів пояснювалась великими площами посівів цукрових буряків в регіоні та обсягом зібраної продукції Але внаслідок нестачі палива з перших же днів війни виникла загроза зриву кампанії цукроваріння. Головна причина полягала у небувалому напруженні, що запанувало на залізничних магістралях у західному напрямку - утворились великі затори на станціях, внаслідок чого було порушено планомірність і порядок на залізницях. У зв'язку з цим буряки надходили на цукрові заводи у зіпсованому стані, а мінеральне паливо подавалось в обмеженій кількості У 1916 р. посівні площі буряка зменшились на Волині, порівняно з попереднім роком, на 32,8%, на Поділлі - на 21,4%, на Київщині - на 11% Проте, незважаючи на такі труднощі, цукровикам Правобережжя вдалося видобути 65 568 765 пудів цукру (загалом по губерніях України -106 790 813 пудів)
   Незважаючи на доволі непоганий результат в галузі і неодноразові випуски урядом із вільного запасу цукру (останній в 1915 р. -З млн. тонн), ціна на нього залишалася високою. Власники заводів не поспішали збувати свій цукор, притримуючи його, сподіваючись на подальше підвищення цін на продукцію, а спекулянти, зі свого боку, піднімали ціну. Ситуація в цукровій галузі Південно-Західного краю викликала занепокоєння, власне, і у влади, адже цукрова промисловість регіону давали значні прибутки населенню в осінній період і поповнювала щороку державну казну на 150 млн. крб. В ситуації, що склалася, група депутатів Державної Думи від Правобережних губерній в складі П.І. Балашова, К.П. Григоровича-Барського, В.Я. Демченка, А.А. Кіха, Н.Н. Можайського, Д.Н. Чихачова і В.В. Шульгіна перед від'їздом з Петербурга відвідала міністрів сільського господарства (Л. Барка) і промисловості (С.І. Томашова). Мова йшла про становище сільського господарства і промисловості Правобережної України та шляхи подолання кризових явищ у галузі
   З усіх промислових галузей у найважчому становищі опинилася спиртогорілчана промисловість. На території Київської, Подільської та Волинської губерній діяло 297 заводів, на яких виробляли спирт і горілчані напої. Питома вага цієї продукції складала 10% від усього фабрично-заводського виробництва краю. В одній лише Подільській губернії працювало 100 виноробних заводів та 30 спиртоочисних відділень, річна продукція яких перевищувала 5,7 млн. крб. Проте з початком війни було видано царський указ, згідно якого заборонялося виробництво та реалізація горілчаних напоїв у торговельній мережі.

   Занепад галузі мав також важкі соціальні та економічні наслідки, адже значення винокурної промисловості в загальнодержавному житті було великим. В ній було залучено капіталів близько 200 млн. руб. і зайнято 2,5 млн. працівників. Для виробництва спирту в сільському господарстві висаджувались мільйони десятин картоплі.
   Ситуація ускладнювалась ще й тим, що Мністерство фінансів зобов'язалось прийняти від заводів партії спирту обсягом близько 93 млн. відер, з яких 30 млн. відер до 1 січня 1915 року. Але в розпорядженні держави було вільних спиртосховищ лише на 11 млн. відер. Отже, неможливість збуту продукції виноробних заводів завдала цій галузі промисловості величезних збитків. До того ж, з початком війни уряд розпочав масову боротьбу з пияцтвом, що значно зменшило продаж спиртних напоїв у роздрібній торгівлі.
   Загалом до початку 1915 р. значне скорочення виробництва спостерігалось по усій Україні. В силу різних причин призупинили роботу ряд промислових підприємств Подільської губернії З перелічених додатків видно, що головними причинами скорочення та припинення виробництва на промислових підприємствах регіону були проблеми із залізничними перевезеннями, падіння попиту на продукцію в умовах війни, неможливість доставки сировини і матеріалів, жорстокі умови конкуренції тощо.

   Значний вплив на розвиток економіки краю, як вже згадувалось вище, мала недостатня розгалуженість залізниць. З початком війни перевага в перевезеннях надавалася військовій техніці та солдатам. З часом, зрозумівши важливість залізниці для комерційних перевезень, міністерство шляхів сполучення визнало можливим у ході військових перевезень збільшити відсоток комерційних перевезень на умовах, що всі військові перевезення мали здійснюватись без найменшої затримки; вільна пропускна і перевізна здатність мала використовуватись для місцевих перевезень; рух комерційних потягів узгоджувався з військовим розкладом із перевагою руху останнього.
   Крім того, для комерційних перевезень відводилась частина військових вагонів до того часу, поки в них не виникне потреба
   Для порівняно незначної частини населення Правобережжя джерелом прибутку слугувало кустарництво. В Подільській губернії нараховувалося близько 78 тис. кустарів, або близько 2,5% всього сільського населення. Головним чином кустарне виробництво було поширеним в Ямпільському і Проскурівському повітах. З кустарних виробництв найбільш розвинутим було ткацьке - 40 тис. осіб, шевське - до 10 тис, гончарне - до 3 тис. осіб. Далі йшли кушнірське, шкірне, ковальське і деревообробне. Кустарному виробництву селяни приділяли близько 185 днів на рік, тобто більше, ніж землеробству
      Немалі прибутки українському селянству приносила торгівля яйцями та іншими продуктами птахівництва. Вартість їх експорту, наприклад, з Подільської й Харківської губерній в окремі роки досягала 2 млн. крб. Якщо взяти до уваги, що з України в значних обсягах вивозились на зовнішні ринки також домашні тварини, хміль, висівки, макуха, льон, коноплі та інші продукти сільського господарства, стане зрозуміло, яких величезних втрат зазнали селянські господарства в зв'язку з припиненням експорту із самого початку війни. Вони в декілька разів перевищували ті суми, які селяни могли заощадити після припинення продажу горілчаних напоїв і отримання казенних пайків. В період війни поширеним явищем була спекуляція та стихійна торгівля в місцях великого скупчення людей. Такими місцями, перш за все, були залізничні вокзали і станції, порти тощо. Ось свідчення одного з офіцерів, який залізницею супроводжував мобілізованих запасних до театру військових дій: «На всіх станціях під час зупинки поїзда торгівці продають зелень, дуже низької якості пиво, несвіжу ковбасу, а також денатурат, одеколон. На деяких станціях знаходяться будинки розпусти, де також продають спиртне. За таких порядків на залізниці підтримувати дисципліну солдатів і попереджувати втечі дуже важко».
   У зв'язку з впливом на промисловість та сільське господарство бойових дій, виникли складнощі в країні з товарами широкого вжитку. Поширеним явищем стала спекуляція. У спеціальному повідомленні Подільської губернської управи Головному Комітету Всеросійського Союзу міст зазначалось, що ціни на всі продукти сільського господарства сильно зросли з початком війни Так, на Поділлі ціни на хліб (в зерні) до кінця квітня 1915 року піднялися, порівняно з цінами за червень 1914 року на 37%, ціна круп піднялась на 23 %, борошна - на 18%, картоплі - на 20%, соломи - на 48%, сіна - на 33%, дров - на 24%, худоби - на 24%, м'яса - на 3%, сала - на 13%, яєць - на 9%, шкіри - на 47%. Зростання цін розпочалося з вересня місяця і для більшості продуктів досягло свого піку в лютому, а потім у березні і квітні (ймовірно, під впливом можливої реквізиції) дещо знизились Ці середньостатистичні дані стосувалися, головним чином, сільських місцевостей. В окремих пунктах і особливо у великих містах інтенсивність зростання цін була ще значнішою. Для боротьби з подорожчанням встановлювалися обов'язкові такси на всі предмети першої необхідності Літинським та Ушицьким земствами і громадськими управліннями міст Бару, Жмеринки та Ольгополя.  Часткові такси визначені і в інших містах Подільської губернії. Було встановлено добовий розмір необхідної кількості продуктів харчування - пайка - і визначено його середню вартість.
   В ситуації, що склалася, 25 лютого 1915 року вийшла обов'язкова постанова Головного Начальника Київського Військового Округу, генерал-ад'ютанта Л. Троцького такого змісту: «На основі Правил про місцевості, оголошені на військовому стані, постановляю: видати нижчевказану обов'язкову постанову для всіх місцевостей, які входять в Київський військовий округ Винні в піднятті цін на всі предмети споживання поверх розцінок (такс), встановлених громадськими, міськими та земськими управліннями, піддаватимуться в адміністративному порядку, окрім позбавлення волі на термін строком до трьох місяців чи штрафу до трьох тисяч карбованців, - засланню у Східні губернії Росії на весь період військових дій. Накладені стягнення на порушення даної постанови приводяться до виконання поліцією в термін, не пізніше трьох днів з дня пред'явлення обвинуваченому суті накладеного на нього стягнення. На основі цього вповноважую начальників губерній, що входять до складу дорученого мені округу, застосовувати у всіх повітах, оголошених на військовому стані, дану обов'язкову постанову і терміново опублікувати її для громадської обізнаності».

   Таку ж таксу 11 березня 1915 року встановлено в м. Кам'янці-Подільському, на підставі розпорядження Подільського губернатора від 7 березня 1915 року за №887 . Проте вже в квітні для більшості продуктів її було відмінено. Це пояснювалося тим, що в місто прибула значна кількість військових частин, які почали скуповувати для себе продукти. Крім того, в Кам'янці-Подільському закуплявся провіант для військ, розташованих в Бессарабії . Все це призвело до вичерпання місцевих запасів, а весняне бездоріжжя, проблематичність підвезення товарів залізницею і заборона постачання хліба з Бессарабії вплинули на підвищення цін Скористались ситуацією єврейські торгівці. Скуповуючи хліб у Могилівському повіті, де ціни на нього були нижчими, вони перепродували його в Кам'янецькому (про це повідомлялося в телеграмі Могилів-Подільської комісії із скупки товарів першої необхідності подільському губернаторові від 16 жовтня 1915 р.)
Через перебій у залізничному постачанні в глибокому тилу створились нові умови торгівлі. Торгівці віддалилися від «перших рук» виробника і купували товар через треті-четверті руки підприємців. Це призводило до зростання цін на 50% від їх попередньої вартості   Залізниця приймала приватні вантажі лише до Козятина. Звідти до замовника вони потрапляли гужовим транспортом через етап Проскурівського, Старокостянтинівського, Ізяславського, Острозького і Рівненського ринків. Кременецько-Дубнівська гілка залізниці, що раніше постачала значну частину Волинської губернії товарами, внаслідок військових дій була паралізована. Станція Волочиськ, через яку продукти та товари першої необхідності потрапляли на південь губернії, не працювала. Щоб дістати вагони в забороненому районі (західніше Козятина), доводилось, за словами купців, платити значні хабарі (від 100 до 300 крб. за вагон). За відсутності нормальних гужових шляхів, особливо в бездоріжжя, купцям доводилось за гужове перевезення платити 2 коп. і більше за пуд товару в розрахунку на версту шляху. Перевезення на відстань 100 км і далі ставали невигідними, що призводило до подальшого зростання цін.
   Особливо складним стало становище Правобережних губерній після примусової евакуації населення і майна в червні-жовтні 1915 р. Головний начальник постачання армій Південно-Західного фронту генерал Маврін відзначав: «Останнім часом в губерніях, що входять до складу Південно-Західного фронту, спостерігається різке підвищення цін на предмети першої необхідності. Це явище викликане частково недостатнім підвозом, внаслідок перевантаженості залізниці, а частково спекуляцією торгівців-гуртовиків. Що стосується прикордонних повітів Волинської і Подільської губерній, то в них особливо гостро відчувається нестача продуктів внаслідок того, що всі їх надлишкові запаси були вивезені під час евакуації цього району в липні-вересні 1915 р.».  В зв'язку цим генерал Маврін дав наказ керівникам губерній, що входять в район Південно-Західного фронту, за допомогою органів місцевого самоуправління терміново вияснити потребу населення в продуктах і предметах першої необхідності та вжити заходів для ліквідації цієї проблеми шляхом організації гуртових складів і магазинів у необхідних районах.
     В нелегкій справі постачання предметів першої необхідності на допомогу населенню приходили і земства. Так, Подільське губернське земство через губернську касу дрібного кредиту успішно кредитувало товариства гуртових закупок товарів першої необхідності (таких товариств в губернії налічувалось 4) За межі губернії заборонялось вивезення худоби і проводилась закупка губернським земством худоби для потреб армії.
   За таких обставин органи міського самоуправління клопотали про надання урядом фінансової допомоги на продовольчі потреби. Так, Особлива нарада з продовольства асигнувала Кам'янець-Подільському повітовому земству 150 тис. карбованців позики, м. Могилеву - 30 тис. карбованців, Новій Ушиці - 10 тис. карбованців. Здійснювались певні заходи, спрямовані на унормування продовольчого питання, обчислення потреб продовольства для кожного міста і навіть приміських околиць. Постановою Кам'янець-Подільської міської думи від 14 листопада 1915 р. встановлювалася місячна норма продуктів першої необхідності для жителів міста і повіту.
   У зв'язку із складною ситуацією з продовольством, 17 серпня 1915 р. було прийнято новий закон про порядок надання позик для придбання предметів першої необхідності. Згідно закону, фінансуванням міст для закупки продовольчих продуктів і подальшої реалізації їх населенню керувала спеціальна рада з продовольчого питання, створена при Управляючому землеустроєм та землекористуванням. Спеціальна рада на засіданні 15 вересня 1915 р. ухвалила два способи кредитування продовольчих закупівельних операцій міст: 1) в приватних банках з наданням урядової гарантії; 2) з наявних коштів державного казначейства для міст з недостатньою кредитоздатністю. Прохання про позики на продовольчі операції направлялися через губернатора у сформовані місцеві Ради при уповноважених голови Спеціальної Ради з продовольчого питання
   8 листопада 1915 р. начальник військових сполучень армій Південно-Західного фронту генерал Павський з метою врегулювання дій з постачання населення продуктами і предметами першої необхідності та з метою недопущення штучного підвищення цін на зазначені товари наказав створити в губернських містах, а також в найбільших населених пунктах губерній Правобережної України спеціальні комісії. До їх складу мали входити представники адміністрації, громадських організацій, торгово-промислових організацій, а при їх відсутності - обраних від торгового стану і представників кооперативних товариств На обов'язки комісії покладалось: 1) з'ясування потреби населення даного району в постачанні предметів першої необхідності; 2) виписка на ім'я комісії продуктів; 3) розподіл отриманих товарів; 4) нагляд за недопущенням зосередження продуктів у руках окремих осіб з метою спекуляції; 5) нагляд за недопущенням накопичення продуктів в кількості, що перевищує потреби населення; 6) перешкоджання виписки продуктів, які не відносяться до предметів першої необхідності; 7) ведення обліку продуктів і недопущення утворенню таємних запасів тощо. Виконання замовлень комісії вважалось першочерговим, порівняно з приватними замовленнями.
   Реакція на даний наказ була доволі швидкою. Так, в Подільській губернії вже 12 листопада 1915 р. почала роботу Летичівська спеціальна повітова комісія з постачання населення продуктами і предметами першої необхідності. Подібні комісії розпочали діяльність в Гайсині, Вінниці, Літині, Балті та інших повітових центрах губернії Розпочавши свою діяльність, Летичівська комісія встановила, що для задоволення місячної потреби населення необхідні наступні предмети першої необхідності: керосину - 5 вагонів, солі - 10 вагонів, пшона - 2 вагони, кукурудзи і кукурудзяного борошна - 10 вагонів, різноманітної крупи - 1 вагон, олії і конопляного масла - 1 вагон, оселедців - 2 вагони, чаю - 50 пудів, сірників - 200 ящиків, цукру - 10 вагонів, перцю - 10 пудів, свічок стеаринових - 50 пудів і сірого мила - 3 вагони.
   Отже, війна здійснила надзвичайно негативний вплив на розвиток промисловості Правобережних губерній. Більшість підприємств призупинили чи скоротили виробництво в силу різних причин. Падіння рівня промислового розвитку призвело до більшого поширення кустарних промислів, представники яких намагались бодай частково задовольнити потреби місцевого населення. В сфері торгівлі визріла проблема постачання населення предметами першої необхідності на території Правобережної України, яка в роки війни перетворилась на одну з головних для військової і цивільної влади. Швидкому і ефективному її вирішенню перешкоджали як об'єктивні (близькість і мінливість лінії фронту, евакуація майна, нестача робочих рук для вчасного збору урожаю, перебої у постачанні тощо), так і суб'єктивні (спекуляція) фактори.

СТАНОВИЩЕ В ПРОМИСЛОВОСТІ	СТАНОВИЩЕ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
-           скорочення виробництва; -           масове безробіття	-           різке скорочення посівних площ; - зниження врожайності; - занепад тваринництва
ПРИЧИНИ
-близькість фронту; -мобілізація      значної частини робітників в армію; -нестача сировини та палива	-мобілізація половини працездатного чоловічого населення; -реквізити для потреб фронту  коней та худоби; -погіршення становища на фронті та  укази  про знищення   всього майна ( 8 червня 1915 року 20 червня 1916 року)
НАСЛІДКИ
-           шалене зростання цін на промислові та продовольчі товари; -           повна купівельна неспроможність населення
АНТИВОЄННИЙ РУХ - відмова виходити на оборонні роботи; - перешкоджання регулярному постачанню армії продуктами харчування, фуражем; - акти громадянської непокори

Урок 10

ТЕМА УРОКУ: Поділля у двох революціях.

МЕТА УРОКУ: з’ясувати особливості суспільно-політичних процесів в краї в 1917р.; розвивати навички дослідницької роботи; викликати інтерес до вивчення минулого малої Батьківщини.

Тип уроку: комбінований

ХІД УРОКУ:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Проблемне запитання: Яким чином  і в залежності від яких факторів змінювалися політичні вподобання жителів краю протягом 1917р.?

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Варіанти проведення: евристична бесіда, фронтальне опитування

-           Коли розпочалися бойові дії в краї?

-           Яким було економічне становище краю на 1917р.?

-           Яким було ставлення населення до війни на 1917р.?

ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План

3.       Події Лютневої революції і Поділля

4.       Вплив Жовтневого перевороту на події в нашому краї

Варіанти проведення: шкільна лекція, робота в групах

1 група – З’ясувати становище краю в березні-травні 1917р.

2 група – З’ясувати становище краю влітку 1917р.

3 група - З’ясувати становище краю восени 1917р.,

самостійна робота – скласти СЛС «Події 1917р.»

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Варіанти проведення: відповідь на проблемне запитання, «Сьогодні на уроці… - Я навчився(лася)…,- Мені сподобалося…, - Я дізнався(лася)…»

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

VIІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати конспект

Матеріали до уроку

1. Звістка про революційні події в Петрограді швидко докотилась до Поділля. Вже 28 лютого подоляни дізнались про повстання в Петрограді. Але царські чиновники на початку березня зробили спробу приховати інформацію від населення краю. Коли вінницька газета «Юго-Западный край» вмістила повідомлення про столичні події, її тимчасово закрили, а весь наклад спробували знищити. Лише 4 березня губернатор запропонував опублікувати маніфест Миколи ІІ про зречення від престолу.

Звістка про петроградські події викликала хвилю мітингів і демонстрацій. Особливо активно проходив мітинг робітників Гречанского депо. Наростання революційного піднесення призвело до того, що робітники вивезли тачкою на смітник начальника служби Оголіна та його помічника Радіонова, які постійно над ними знущалися, і попередили, щоб ті більше в Гречани не поверталися. Для роззброєння та арешту жандармерії й поліції робітники депо спорядили спеціальний потяг, котрий переїжджав від станції до станції по Подільській залізниці. Ця акція пройшла успішно. Роззброєння та арешт представників старого режиму відбувались і в інших регіонах краю.

3 березня 1917 р. у Кам'янці-Подільському, під час засідання губернських земських зборів, було оголошено про зміну влади у столиці імперії, ухвалено відозву до населення губернії і надіслано вітальну телеграму голові Державної Думи М.Родзянко. У цей же час, у приміщенні Вінницької міської управи зібрались представники земства, міської управи, поміщики, представники різних організацій. Учасники зборів створили «Тимчасовий революційний комітет», який призначив комісаром Вінниці Лозинського та привів до присяги військовий гарнізон. 5 березня комітет сформував офіційний орган влади - Раду громадських організацій. До її складу увійшли представники 49 організації (по 2 від кожної). Очолив новий орган влади граф Грохольський. Його було обрано також Вінницьким повітовим комісаром. Подібні комітети були створені в інших повітових містах Подільської губернії.

Не стояло осторонь революційних подій і губернське місто. Через два тижні після революції, з ініціативи Кам'янець-Подільського міського самоврядування, відбулася перша нарада представників громадських організацій міста. На зборах було прийнято рішення про систему виборів по національних куріях. Відтак, до міської Ради громадських організацій увійшли по 15 делегатів від українців, євреїв, поляків, росіян. Отримали представництво робітники, студенти і військові.

Комітети громадських організацій були створені в Проскурові, Могилеві-Подільському, Жмеринці та інших значних населених пунктах краю.

6 березня 1917 р., на підставі телеграми міністра внутрішніх справ, відбулось передання Подільським губернатором А.Мякініним управління губернією представнику земства. Згодом Подільським губернським комісаром став П.Александров. Зміна влади відбувалась по всій губернії.

Нові віяння не обминули подільське земство. 20 березня 1917 р. Вінницька повітова управа ухвалила організувати за рахунок резервних коштів канцелярію комісара, а також «Осведомительное бюро», яке мало поширювати серед жителів повіту інформацію про діяльність нової влади. Також було вирішено розширити склад земських зборів за рахунок кооптації до їх складу представників від різних громадських організацій та національних меншин.

У квітні вінницькі повітові збори ухвалили рішення, яке передбачало з осені 1917 р. перевести навчання в школах на рідну мову учнів (українську та мову нацменшин), взяти на державне утримання національні школи (за винятком релігійних), поступово перевести навчання в учительських семінаріях на українську мову з обов'язковим вивченням російської мови та літератури. Подібну картину можна було зустріти і в Кам'янецькому повітовому земстві, яке на своєму зібранні 23 квітня прийняло рішення асигнувати на вчительські курси 6 тис. крб., запросити шкільного інструктора із жалуванням 1800 крб. на рік, засновувати читальні по селах, розсилати до них газети. Разом з тим, подекуди в губернії простежувалась недовіра до земства.

7 травня 1917 р. у Кам'янці-Подільському відбулось перше засідання Подільської губернської Ради громадських організацій. Збори проголосили себе «головним адміністративним і колегіальним органом губернії» і визначили, що до компетенції виконкомів Рад та комітетів громадських організацій відносяться всі питання місцевого життя, за винятком судових. До обраного комітету увійшло 12 осіб, по два представники від робітників і солдат, три - від українських, єврейських, польських культурно-просвітницьких організацій та п'ять - від селян. Зібрання висловило недовіру губернському комісару, члену союзу російських націоналістів П.Александрову, про що й сповістили телеграмою Тимчасовий уряд. На зборах було ухвалено резолюцію, згідно якої вся діяльність земських установ мала проходити під неослабним і дієвим контролем місцевих виконкомів, оскільки у самоврядуваннях, обраних до революції, залишилось ще багато консервативних, а то й промонархічно настроєних елементів. Збори надіслали вітальні телеграми Центральній Раді та Тимчасовому уряду.

Після Лютневої революції значного поширення набували Ради робітничих та солдатських депутатів. За даними, наведеними В.Лозовим, на Поділлі в першій половині 1917 р. утворилось 14 Рад. Однією з перших була Вінницька Рада (створена 6 березня 1917 р.). В другій половині березня вона взяла на себе регіональне керівництво, прийнявши назву Рада робітничих і солдатських депутатів Поділля.

У Кам'янці-Подільському Раду робітничих депутатів засновано 12 березня 1917 р. Але її виконком почав діяти лише у квітні. Слід зазначити, що Кам'янець-Подільська Рада вирішувала переважно економічні, а не політичні питання.

У березні Ради робітничих депутатів було організовано в Проскурові, Барі, Жмеринці, Новій Ушиці, Могилів-Подільському, Летичеві, Меджибожі, Дунаївцях. До липня 1917 р. Ради робітничих і солдатських депутатів були створені в усіх повітових центрах Поділля.

У той час Ради здебільшого підтримували Тимчасовий уряд і його адміністрації на місцях. Так, 7 березня 1917 р. Вінницька Рада видала розпорядження, в якому наголошувалось на несвоєчасності боротьби трудящих і робітників за поліпшення свого економічного становища у зв'язку з необхідністю напруження сил для успішного завершення війни. Не була винятком і Кам'янець-Подільська Рада робітничих депутатів, більшість в якій належала меншовикам та есерам. До того ж очолював її меншовик Саркісов.

Слід відмітити, що Ради робітничих і солдатських депутатів були досить серйозними чинниками соціально-економічного і політичного життя краю. Так, наприклад, Вінницька Рада робітничих і солдатських депутатів 27 квітня прийняла постанову, в якій зазначалось, що 1) Рада робітничих та солдатських депутатів вважає необхідним негайне введення 8-годинного робочого дня, не чекаючи декрету Тимчасового уряду; 2) на час війни на підприємствах, які займаються випуском оборонної продукції або виготовляють предмети першої необхідності, дозволяються наднормові роботи згідно особливої згоди робітників, в особі своїх профспілок чи фабрично-заводських комітетів, з підприємцями за підвищену платню, не нижче півтори рази; 3) на підприємствах з існуючою штучною чи відрядною системою оплати праці повинні перейти на поденну чи помісячну, з негайним введенням 8-годинного робочого дня; 4) боротьба за 8-годинний робочий день повинна бути чітко організована і вестись лише робітничими колективами.

Поряд з Радами робітничих і солдатських депутатів активну діяльність прагнули проводити і селянські ради, які були створені в цілому ряді повітових центрів. 24 квітня в Кам'янці-Подільському розпочав роботу з'їзд селянських депутатів Кам'янецького повіту. У процесі роботи зібрання обговорювались питання про землю, волю, утворення українських полків, вибори у повітовий Продовольчий комітет, Подільський губернський виконком. Комітет ради селянських депутатів вирішив скликати на 9 травня Раду селянських депутатів, на якій передбачалось обговорити наступне: 1) Установчі збори; 2) податки; 3) дорожнеча продуктів; 4) церкви і костьоли; 5) школи 6) земство. Слід зазначити, що на весну 1917 р. селянські ради значно прихильніше ставились до української справи, ніж солдатські та робітничі. В одній із постанов Ради селянських депутатів Кам'янецького повіту наголошувалось на необхідності ведення навчання українською мовою, а також існування в кожному селі двокласної школи, в волості - середньої школи, гімназії або технікуму, вчительських семінарій, та ведення в навчальних закладах безкоштовного навчання.

Протягом березня-квітня на території краю, у прифронтовій зоні, згідно наказу №1 Петроградської ради, активно проходив процес обрання солдатських комітетів.

Слід зазначити, що не скрізь нові органи влади були до вподоби робітникам і селянам, які сподівались на значні революційні перетворення. Тому їхнє невдоволення вилилося у виступи проти нової влади. Так, 10 березня в Гайсині була організована демонстрація, після якої «натовп людей разом з солдатами розбили в'язницю, арештний дім, випустили всіх в'язнів, розгромили поліцейське правління». Про такий же виступ в Брацлаві 14 березня сповіщалось в телеграмі губернському комісару. У Летичівському повіті селяни з перших днів революції розігнали всю місцеву владу і почали самі вирішувати свої справи. Губернський і повітовий комісари за таких обставин виявились неспроможними своїми силами навести лад. Це вдалось здійснити лише за допомогою відповідних вказівок з боку командуючого Південно-Західним фронтом О.Брусилов.

Такі події не могли не викликати занепокоєння влади та командування фронту. 16 березня від головного начальника постачання армій Південно-Західного фронту на ім'я губернського комісара надійшла телеграма, в якій зазначалось, що «У деяких населених пунктах губернії виникають безпорядки, які проводяться солдатами разом з юрбами мешканців і дезертирів. Зробивши відповідні розпорядження військам, прошу в найкоротший час сформувати надійну міліцію, яка могла б своїм авторитетом і силою припинити безпорядки». Однак, не завжди сформована міліція користувалась належним авторитетом. Так, 27 березня в Проскурові населення та солдати заарештували весь склад міліції, призначеної органами Тимчасового уряду. З цього приводу спеціально зібралась Міська Дума. Однак під тиском вулиці, не маючи можливості реально вплинути на хід подій, вона лише прийняла рішення просити новопризначеного начальника міліції взяти на себе встановлення порядку в місті. Подібні до зазначених вище акції подолян продовжувались і в наступні місяці. Тому не випадково, що для забезпечення порядку на місцях влада змушена була продовжувати практику направлення в неспокійні села війська.

Крім насильницького вирішення питань подоляни намагались вдаватись до цивілізованих методів. Так, 23 квітня в Проскурівському повіті відбулось зібрання всіх сільських комітетів з приводу питання про ціну за робочі руки і на підводи, на якому було зафіксовано тарифи на оплату праці, котрі мали задовольнити прагнення трудящих (за 8 годин роботи чоловікові - 2 крб., жінці - 1крб. 60 коп., підлітку - 80 коп.; за кожну лишню годину чоловікам - 25 коп., жінкам - 20 коп., підліткам - 10 коп. і т.п.). В іншому випадку профспілка робітників і службовців Томашпільських маєтків на своєму зібранні 9 травня 1917 р. прийняла постанову про підвищення заробітної плати і скорочення робочого дня. Найефективніше діяли вінницькі профспілки, які домоглися включення трьох своїх представників до місцевої Ради робітничих депутатів. Їм вдалося запровадити 8-годинний робочий день на фабриці «Яструб».

Своєрідність ситуації, що склалась на Поділлі в 1917 р., полягала в тому, що поблизу пролягала лінія фронту і наш край був наповнений військами, а в Кам'янці-Подільському перебував штаб Південно-Західного фронту.

На початку травня 1917 р. у Кам'янці-Подільському разом з представниками Антанти перебував військово-морський міністр О.Керенський. Їх було запрошено на засідання місцевої Ради, де О.Керенський з французьким міністром Тома агітували за продовження війни. Тоді ж, 14 травня, з подібними закликами О.Керенський виступав на 1-му з'їзді делегатів армій Південно-Західного фронту та прифронтових районів. При активній підтримці командуючого фронтом О.Брусилова йому вдалося досягнути своєї мети і затвердити на з'їзді резолюцію про підтримку наступу на фронті.

18 червня 1917 р. розпочався наступ, який закінчився повним провалом. Російські частини панічно тікали, чинячи погроми й бешкети. Одночасно під впливом безконтрольної маси солдат на Поділлі почались масові заворушення: селяни підпалювали поміщицькі економії, грабували реманент, худобу, ліс, тощо. У зв'язку з загрозою захоплення Кам'янця-Подільського австрійцями, з міста евакуювали штаб Південно-Західного фронту та губернські установи.

Очолюваний Центральною Радою революційний процес в Україні знайшов свою підтримку у подолян. Так, на сільському сході містечка Цекинівка на адресу Центральної Ради, а також М.Грушевського, було висловлено щирі вітання та сподівання на досягнення автономії України. Подібного характеру прояви відмічались у мешканців Теплика.

Одним із проявів українського пробудження стали національні маніфестації, які проходили в Дунаївцях, Смотричі, Оринині, Вороновиці.

Одночасно із зазначеними процесами набувало поширення українське партійне життя. Представники краю приймали активну участь в різноманітних партійних зборах. Так, на з'їзді ТУП були представники громад Кам'янця-Подільського та Вінниці, а подолянин В.Приходько виконував функції секретаря. Краяни приймали активну участь і в різноманітних регіональних форумах. Документи фіксують подільське представництво на з'їзді селян-хліборобів, що проходив 6-8 квітня в Одесі.

На Поділлі як і в інших губерніях, до відродження українського руху долучились і кооперативні організацій. 9-11 квітня 1917 р. проходив Подільський губернський, кооперативний з'їзд, на якому обговорювались не так фахові, як політичні теми. Показово, що перед його відкриттям український хор виконав національний гімн «Ще не вмерла Україна» та шевченківський «Заповіт». Бурхливе обговорення присутніх викликала доповідь «Про форми державного управління». Найвлучніше думку українців висловив Поляруш (колишній солдат, представник Чечельницького товариства споживачів), який сказав, що «нам потрібна повна свобода - своя мова, своя віра, своє військо...». По завершенню дискусії делегати одноголосно висловились за федеративну республіку в Росії. Подільський кооперативний з'їзд дав поштовх розвитку національно-визвольного руху в краї.

5-7 травня 1917 р. у Вінниці пройшов Подільський губернський український з'їзд. На нього були запрошені представники від українських організацій, волосних комітетів та кооперативів. Учасниками з'їзду були переважно селяни. Його головою було обрано голову проскурівської земської управи М.Стаховського, а одним із його заступників став представник Центральної Ради М.Любинський. По завершенні доповідей з'їзд прийняв резолюцію, в якій зазначалось, що форум цілком приєднується до постанов Національного конгресу, вважає Центральну Раду єдиною всеукраїнською організацією і бажає їй найбільшого успіху в роботі, обіцяючи з свого боку всіма силами її підтримувати. Наступного дня було прийнято резолюції: «1) передати вирішення земельної справи в Український Народний Сейм, який має відбутись у Києві; 2) приватна власність на землю повинна бути скасована і земля без викупу має перейти в земельний фонд, який має порядкуватись Українським Народним Сеймом. Земля з фонду буде надаватись лише тим, хто її обробляє власними руками; 3) вимагати від Тимчасового уряду видати закони про заборону купівлі-продажу землі і збиткового нищення лісів; 4) до видання земельного закону, для забезпечення війська, населення, фабрик, заводів і залізниць будівельним лісом, паливом наполягати на негайній організації земельних комітетів, які б стежили за правильною вирубкою лісу, а також встановленням цін на робочі руки». На з'їзді було обрано Подільську губернську українську раду на чолі з Д.Марковичем. Тоді ж до складу Центральної Ради було обрано Н.Григоріїва, В.Приходька, П.Ведибіду, М.Любинського.

Губернський з'їзд дав поштовх для проведення подібних зібрань в повітах. Відтак український рух охопив самі широкі кола населення подільського краю. Аналіз резолюцій зібрань по губернії дає змогу відмітити, що найкраще українська справа була зорганізована в Ямпільському та Кам'янецькому повітах.

Український національно-визвольний рух знайшов своїх прихильників і серед військових. Найяскравішим проявом цього стали загальні збори українців 466 піхотного Малмижського полку, які відбулись 13 травня 1917 р. Офіцери і солдати висловили підтримку Центральній Раді, виступили за збереження воєнного порядку в армії, захист інтересів українського народу і рідного краю, поширення національної самосвідомості серед національно несвідомих українців та українознавства (історії, літератури, географії).

27-28 травня у Вінниці відбувся Подільський губернський учительський з'їзд, який, попри констатацію труднощів і негараздів на освітянській ниві, взяв курс на поглиблення українізації освіти. Вчителі, як зазначає О.Комарніцький, переважно виявили високий рівень національної свідомості і підтримали діяльність Центральної Ради.

Одним з найбільш масових та організованих виступів українства Поділля у той час була маніфестація, що пройшла в кінці червня 1917 р. у Кам'янці-Подільському. Численні колони з сіл вливались до колон міських мешканців та «помітної групи військовиків». Несли червоні та жовто-блакитні прапори і транспаранти з написами «Земля і воля народові!» та «Хай живе Українська Центральна Рада!». Демонстрація закінчилася співом гімну «Ще не вмерла Україна» та шевченківського «Заповіту».

Таким чином, Поділля, незважаючи на своє окраїнне розташування, було активним учасником революційних подій в Україні. На території краю було сформовано нові органи влади. Близькість до фронту неабияк впливала на життя подолян. Військові часто виступали деструктивним елементом соціально-політичної стабільності. Національно-визвольний рух проявився в відродженні культурно-просвітніх товариств, діяльності кооперативних організацій, направлених на українізацію освіти та поширенню української справи; активізації подільського православного духовенства в напрямку українізації діяльності церкви; активній участі місцевих активістів в роботі Українського національного конгресу тощо. Жителі краю, нові органи влади, громадські організації протягом березня-червня 1917 р. внесли значний вклад у розгортання національного піднесення України, виборення української державності.

2. Проте восени 1917 році у настроях населення краю наступає перелом. Селянство, не дочекавшись вирішення земельного питання, перестає підтримувати Центральну Раду. Після більшовицького перевороту 25 жовтня 1917 року в Петрограді ситуація ще більш ускладнилася. Значну роль у розгортанні подальшої боротьби за владу відіграло збройне повстання у Вінниці. Солдати Вінницького гарнізону відмовлялися виконати наказ відбуття на фронт і в ніч на 29 жовтня підняли повстання. На допомогу повстанцям виступили революційні частини 2-го гвардійського корпусу, і 4 листопада 1917 року у Вінниці було встановлено радянську владу. 28 жовтня на засіданні Летичівської ради робітничих і солдатських депутатів було прийнято резолюцію, в якій висловлено повну підтримку більшовикам. У Дунаївцях, Старокостянтинові, Шепетівці відбулися мітинги і демонстрації робітників, солдатів, під час яких вони вітали повстання у Петрограді. В Ізяславі було створено військо-революційний комітет, який усунув від керівництва комісара Тимчасового уряду і надіслав телеграму в Петроград, в якій заявив про визнання влади Рад.

1 листопада на об'єднаному засіданні Кам'янець-Подільської ради робітничих і солдатських депутатів разом з представниками революційних комітетів 3-го Кавказького і 12-го армійського корпусів було вирішено розпустити органи Тимчасового уряду і Центральної Ради і встановити в місті комуністичний режим. При підтримці солдат 7-ої та 8-ої армій більшовикам вдалося до кінця січня 1918 року проголосити радянську владу на всій території краю.

Радянська влада проіснувала менше місяця. У лютому 1918 року, виконуючи умови Брестської угоди в справі військової допомоги УНР у боротьбі з більшовиками,"в Україну вступили війська австро-німецького блоку 20 лютого українські й австро-угорські підрозділи зайняли Проскурів. Місцева влада сприйняла прихильно прихід поземних військ - вони знищували анархію, заводили лад і порядок.